Ви тут: Головна > Проза > СПОВІДЬ КІНЧЕНОЇ ЛЮДИНИ

СПОВІДЬ КІНЧЕНОЇ ЛЮДИНИ

Автор:     Категорія: Проза

Digg
Del.icio.us
StumbleUpon
Reddit
Twitter
RSS

Я кинув пити і життя стало іншим… не знаю чому я це зробив, а точніше як це зі мною сталося???  Я хочу Вам розповісти свою історію, можливо вона Вам чимось допоможе, чомусь навчить чи від чогось вбереже…

Одного ранку я прокинувся, з лякаючою думкою, що я більше не хочу пити. Я не пам’ятаю зовсім цей ранок та не може детально описати свої тодішні відчуття. Хоч це і смішно, адже такі дні люди зазвичай запам’ятовують на все життя, але я, чесне слово,  не пам’ятаю нічого…  Навіть не сможу вказати, що це за день був… понеділок чи середа? А можливо навіть субота? Я не пам’ятаю чи було сонячно тоді чи було похмуро, чи була в той день спека, а чи накрапував дощ? Чи було в мене тоді злісне похмілля чи легке? Але це в принципі не зовсім важливо…

До цього дня я пив як всі люди – усе, всюди, з будь-якого приводу, з будь-ким… незважаючи на погоду, будь то дощ, сніг, чи холод… незважаючи на місце – затишне кафе чи псевдофешенебельний говнобар, під’їзд чи гаражі… незважаючи на настрій, час, зайнятість, на те, що завтра рано вставати чи йти на якусь ділову зустріч… – ну взагалі пив як всі нормальні люди…  а потім проснувся і все…

Спочатку, я гадав, що це якась забавка, незвична гра, яка скоро набридне мені; мені навіть було дещо цікаво, самі розумієте, я думав тоді так: «Цікаво! Як це не пити?». Так пройшов день, потім другий, третій, тиждень, другий, третій.. Мої друзі, які до цього часу казали «нічого… буває… воно скоро пройде… не хвилюйся особливо… все буде гаразд…» почали за мене хвилюватись, казати мені про небезпеки, але вже було занадто пізно… я вже підсів на тверезість і нічого не міг себе контролювати, хоча продовжував нагло брехати їм в очі, запевняти в тому, що я все контролюю, що в будь-який час я зможу зав’язати з цим.  Пройшло декілька місяців боротьби за мене, поки останній іскра надії згасла в очах моїх вірних товаришів… і вони відвернулись від мене… стерли мене зі своєї пам’яті, наче гумкою нецвітний олівець, видалили наче пошкоджений файл з системного диску, додали в чорний список ізгоїв, зробили вигляд, що мене не існує, що я вмер… Хоча я їх повністю розумію…

Гмм.. Раніше, коли я пив, в нас була чудова компанія, в якій нам було весело та хороше…  ми збирались разом, на всі гроші, що в нас були купляли спиртне та цигарки, розмовляли про щось чоловіче по-чоловічому, про футбол, тоталізатори та бухло, ще там про щось може. Мені здавалось, що в нас так багато спільно, що ми такі схожі, наче всіх в нас є єдиний спільний початок… а сьогодні… я вже ледве пам’ятаю, кого як з них звати. Буває йду десь, бачу лице, знаю, що це мій знайомий, а пригадати хто він не можу.

Тоді, пам’ятаю, в нас було все, що нам потрібно, нас єднала спільна мета до якої ми йшли всі разом, кожен вечір – нажертися до безтями… тепер я безцільно блукаю у сутінках, з яких не можу вийти… Я почав займатися спортом, правильно харчуватися, висипатись, читати книжки, перестав постійно запізнюватись на роботу… по вихідним, я виходжу на пробіжку, і біжу куди очі дивляться, чудово розуміючи, що не зможу я нікуди втекти від неї… від тверезості нікуди бігти. Вона слідує за тобою куди б ти не пішов, стежить за кожним твоїм рухом, іноді, мені так здається останнім часом, вона читає мої думки, та навіть маніпулює моєю свідомістю; кожну мить вона виниряє в океані моєї душі мов хижа риба, з широко роззявленою пащею, повною гострих зубоподібних лез, що перемелюють мене та моє внутрішнє я, так зване его, яке все ще прагне зламати цей окупаційний режим, на мілку пилу, нездатну вже ні на що…

Ви не повірите! Але я тепер не можу витратити свою заробітню плату! Жалюгідні тисячу п’ятсот, які я отримаю на початку місяця, в кінці місяця перетворюють я в тисячу двісті… Я витрачаю лише на поїздки в громадському транспортні… Раніше, я міг за пів тижня потратити всю свою заробітну, ще й залізти в борги! А тепер… я навіть почав копити… Раніше це було мені не потрібно, я знав на що витратити зароблені гроші… Купив собі пиво чи рево, купив вірному товаришу того ж самого, підійшли ще двоє вірних друзів, купив їм… Потім всі разом скинулись на горілку чи коньяк, а якщо ні в кого немає, то я сам з радістю куплю пляшку-другу –  це ж мої вірні друзі! Мені для них нічого не шкода! Дружба, я вважаю, що це одна із небагатьох цінностей, яка в нашому двадцять першому сторіччі – сторіччі падіння моралі, спустошення чуттєвості, підмінні істинних цінностей дешевими неякісними мильними підробками-напівфабрикатима, що прищеплюються молоді брудом, який ллється з телеекранів, радіоефірів та по локальним підключенням; віці –  жорстокості, мародерства, культу насильства та обману; в епоху – блюзнірства, меркантилізації будь-яких взаємовідносин чи стосунків, нарцизму та непробивного похуїзма до чиєїсь біди чи стороннього горя… ; дружба! – це те єдине, що в нас зосталось… чим ми ще можемо по-справжньому пишатись та мусимо берегти, щоб не впасти у прірву цілковитого хаосу та розпусти!

 

Гм… Ні! Ви може не так подумали! я не зовсім нікчемний трус та безхребетний амеба! Принаймні на самому початку цього шляху до безодні, я не був таким точно! Тоді, я спробував будь-що повернутись до нормального життя. Мої вірні друзі, зробили все, щоб допомогти мені. Ми всі зібрались, поговорили серйозно, я нарешті визнав, що це не правильно, і мені потрібна допомога… Я довго відговорював їх, але врешті-решт вони переконали, що сам я вже безсилий що-небудь з собою вдіяти. Я дав грошей та вони сходили в магазин з якого принесли спиртне, яке мало мене врятувати. Я через силу та внутрішній відразу, яка захопило моє, тоді ще не зовсім мертве нутро, випив разом зі всіма коньяку, але ніякого полегшення не прийшло, а навпаки в середині мене виникло таке відчуття, що мене безжально ґвалтують розколеними хуями. Вони сказали: «терпи…, таке буває після довгого привикання…, ніхто тебе не заставляв кидати пити ти це зробив свідомо…, ти сам у всьому винен так що ти мусиш терпіти…» Мені налили знову коньяк, який я випив наче в стакані замість цього благородного напитку була гидотна слизь. З першого ковтка мені захотілось кинути стакана землю, виплюнути всю рідину та більш нікого не пити, але я неймовірними зусиллями все ж таки, проковтнув усе до останньої краплі… а потім на мої  очах з’явились сльози, а обличчя стало неприродно швидко червоніти… я щосили закрив свій рот,  але нічого зробити не зміг – з мого роту вилетіла болісна, блювотна стрічка, яка унесла останні мої надії на порятунок. Потім хтось із моїх друзів, сказав, що я вже не «мужик», а хтось інший додав «блядський зрадник». Я зрозумів, що я їх підвів, і мені стало так соромно і дуже не хотілось дивитись їм в очі після цього, але все ж таки я подивився в їх сторону, думаючи про себе, що нехай їх погляд розірве мене, бо я дійсно цього заслуговую… я заслуговую на розстріл на місці, на розтин на місці, на будь-що на місці…. але коли я підняв очі, то побачив, що вони вже давно не дивляться в мою сторону, а спокійно продовжують пити. Тоді я вмер.

Я безшумно пішов додому, та ліг спати, оскільки почував себе жахливо. Ніччю мене лихоманило, рвало та трусило. Я марив до ранку… А на ранок, коли я прокинувся з мідною головою, пронизливим болем у шлунку та подвійною відразою до алкоголю… я зрозумів… що це кінець, і не помилився у виводах. Більше, з того часу, а це вже майже як два роки, я не випив ні граму спиртного. І мало того, в мене за весь цей час ні разу не виникло найменше бажання випити спиртне… Я розумію, що це не нормально, що такі люди, як я це вимираючі вид, приречений на невідворотну загибель… але що я можу вдіяти???…………………………………… Я не можу заставити себе випити!!!……………………………………….. ПРОСТО не можу!…………………………………… Мені не хочеться!! ………………………Не хочеться!! …………………………..НЕ ХОЧЕТЬСЯ ЦЬОГО!!! ………………….. Просто не можу сказати алкоголю «Так!» … така моя пропаща доля… я розумію… я дефективний урод, моральний збоченець наплювавший на святі звичаї людського життя, антихрист, що помочився у життєдайний колодязь, з якого всі черпають воду, потвора на яку не можливо дивитися без відрази, бридка суміш лімфи, білка та гівна, що помилкова була створена в образі людини, злоякісна пухлина, яку неможливо вирізати, яка вбиває свій організм, ходячий мертвець серед милосердних янголів, невиліковно хворий, що кожен день чекає на смерть… якого не потрібно жаліти та виправдовувати, оскільки він сам у всьому винен… І я Вам всім хочу сказати гірку правду…

– Привіт. Мене звати Андрій… І я тверезник…

– Привіт Андрію! (хор голосів із залу, що звучать не в унісон один одному)

– Так добре Андрію, чудова промова, хто хоче ще з присутніх бажає виговоритись?

 

Автор: Mike Crusher

 

Прочитано разів: 101
1 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 51 vote, average: 5,00 out of 5 (1 оцінок, середня: 5,00 з 5)
Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...

5 коментарів до “СПОВІДЬ КІНЧЕНОЇ ЛЮДИНИ”

  1. vic.tor.doc vic.tor.doc сказав:

    На мій погляд – трохи розтягнуте. Фінал – супер.

  2. Mike Crusher Mike Crusher сказав:

    дякую за коментар!

  3. Rush сказав:

    Ого! 😯

  4. Василь сказав:

    От кінчена людина!!!

  5. Mriechka Марія Коваль сказав:

    Супер текст ))

Залишити коментар

 
Top