У ніч на страсну п’ятницю

Автор:     Категорія: Проза

1

Віта Чубко прокинулася о сьомій. За вікном лив дощ, у квартирі було холодно і сиро, з поцвілої стелі капотіла вода і монотонний стукіт крапель по алюмінієвій мисці доводив до сказу. Аби не чути цього звуку, дівчина ввімкнула «Перець-ФМ» і, кутаючись у махровий халат, подалась до ванни. Там вона довго грілась під гарячим душем, потім ще довше заварювала каву і пила її з еклером, наповненим кремовою начинкою. Оглянувши небо крізь запилену шибку, вона подумала, що сонця сьогодні не дочекається. Аби хоч якось відтягнути похід на вулицю, Віта ввімкнула комп’ютер. Інтернет глючив і Далі цікавіше…

Дуже старий Стоун

Автор:     Категорія: Проза

Він  лежав на березі синього моря –  великий, граційний, самотній.  І кожен, хто проходив узбережжям, зупинявся на мить, здивований: як він тут опинився сам серед золотого піску? Може, бурхливе море під час цунамі тисячолітньої давнини виштовхнуло його зі своїх потаємних глибин? Може, піщана буря проникла в його схованку і закотила в таку далечінь? А може, якийсь подорожній знічев’я приніс із кримських гір, що за сотні кілометрів від узбережжя?.. Далі цікавіше…

Слова, які в свій час, сказала Мати Тереза, торкнулися душі і стали віршованими рядками.

Автор:     Категорія: Поезія

 

Люди різні бувають. Серед них є величні,
Нерозсудливі, егоїстичні
Нелогічні і непослідовні в діях,
Але все ж таки, ти люби їх!

А коли у любові бажаєш жити,
І в кожному дні добро лиш творити,
Не завжди повірять у помисли чисті,
Звинуватять у самолюбстві й користі.
Ти істину цю, пам’ятай просту,
І все ж, виявляй доброту!

Якщо впевнено йдеш до мети,
Якщо успіху зміг досягти,
То поруч з тобою будуть стояти
Друзів фальшивих багато,
Й ворогів, дуже справжніх, побачиш ти,
Але все ж, досягай мети!

Якщо у житті ти чесний і щирий,
По правді живеш, справедливості, вірі,
Звичайно, ти гідний мати пошану,
Але не уникнеш брехні і обману.
Все ж душу свою від людей не відвертай,
Будь чесним, будь щирим і будь відвертим !

Все, що зводив роками,
до цеглини кладучи цеглину,
Може згарищем стати в одну лиш хвилину.
Вставши, далі іди ти незмінно,
І будуй, вже нове, неодмінно!

На життєвім шляху є печалі, проблеми, тривога.
У хвилини такі, людям бажана допомога.
Може статись, і це ти також маєш знати,
Згодом будуть за неї, тобі ж, дорікати.
Ти подяки від них не чекай,
А чим можеш, допомагай!

Якщо ти досягнув безмежного щастя,
Заздрощів тобі обминути не вдасться.
Та нехай не лякають життєві зливи,
Будь веселий завжди, будь щасливий!

Про добро, що сьогодні зробив, так буває,
Завтра вже ніхто й не згадає.
Все ж любов із собою в дорогу бери
І добро в кожнім дні, твори!

Все що кращого маєш, вділи і людям,
Хоч цього ніколи достатньо не буде.
Й невідомо, чи взагалі, оцінять колись.
Все ж найкращим з людьми ділись!

І тоді лише, зрозуміти вдасться,
Що минуле, теперішнє і майбутнє – це ти.
У тобі твої сльози, твої перемоги і щастя,
Все для себе, в собі лише носиш ти.

І в кінці кінців, ти відчуєш собою,
Що навколо такі ж як і ти, просто люди.
Все, що робиш, це є між Богом й тобою,
Між тобою і ними, ніколи не буде!

Тустеп і різний «мотлох»

Автор:     Категорія: Поезія

Минув рік після смерті чоловіка Крістін. Вона вже немолода, живе сама, не має бажання починати щось спочатку, планує переїхати до знайомої в будинок для людей похилого віку. Все ще згадує про кохання, здавалось, всього свого життя, під час прослуховування улюбленої мелодії на очах бринять сльози, бо ж все найкраще асоціюється тільки з ним, дорогим її серцю чоловіком. З їхніми спільними подорожами.

Проте в тих очах вбачаються також і вогники надії, які здатні миттєво розпалити душу. Не вистачає тільки подиху звихреного вітерцю. І от на сцені з’являється Герман – давній друг сім’ї, також вдівець. Живучості цього чоловіка вистачає на всю публіку. Підтягнутий, непосидючий, інтелігентний і дуже спраглий до пізнання нових відчуттів. Джентльмен, трішки комедіант, хитрун, на відміну від Крістін, він аж ніяк не хоче вбиватися в самотності і відрікатися від любові. Герман прагне нових стосунків, і саме Крістін, яку він так добре знає і поважає, може стати для нього підходящою парою. Він навіть порахував всі вигоди від такого шлюбу, зауважуючи, що двом жити легше у фінансовому плані. Крістін швидко встигла розчаруватися в настільки меркантильних намірах давнього друга. Виявляється, в неї на першому місці завжди буде кохання. І правда – куди ж без нього.

Проте, незважаючи ні на що, Герман мимоволі зачаровує Крістін своїм ентузіазмом, спантеличує відвертістю і недоречною самовпевненістю. Згодом жінка починає дивитися на нього зовсім іншими очима. Вона згадує про свої сукні, розкладені по застиглих в очікуванні дороги валізах. Їй знову хочеться бути щасливою. Валізи, напевне вам прийдеться постояти ще піввіку. За героїню хочеться тільки порадіти. Та й Герман перетворюється в молодика, бадьорого весельчака, очманілого від власних бажань, особливо коли натякає на інтимну близькість. Ось такі емоції, метаморфози і кумедним чином з’єднання двох палких сердець. Чудова вистава, в яку поринаєш і береш щось нове. Здивувала глибиною і сильною енергетикою.

Відгук на п’єсу «Поліанна»

Автор:     Категорія: Поезія

Маленька дівчинка Поліанна втрачає єдину рідну їй людину – свого батька. Разом з тим вона радіє, що десь в світі в неї є тітка, яка захотіла піклуватися про неї після смерті татка. Дівчинка не могла знати, що серце тітоньки мало достатньо часу наодинці, щоб закам’яніти і не пропускати більше через себе якусь банальну любов. Коли ж Поліанна зрозуміла, наскільки кепсько відноситься до неї тітка, бо не хоче ані приголубити, ані єдиного слова чути про її батька, то від розпачу просто розплакалась на своєму новому ліжечку.

Однак гірке відчуття самотності і безнадійності, яке ладне ослабити навіть дорослу людину, згодом безслідно зникає завдяки давно набутій звичці дівчинки бачити в поганому ще й хороше. Її цьому простому вмінню навчив татко. Він казав, якщо сталося щось неприємне, потрібно просто знайти, з чого порадіти. Перебрати купу моментів в збігові неприємних подій і відкрити для себе щось тепле і заспокійливе. Для цього не обов’язково забувати про погане. Навпаки, поганому на зло зробити із нього добре. Наприклад, Ненсі (слуга в домі тітки Поллі) каже, що не любить понеділки.  Тоді їй потрібно радіти, що після цього понеділка ще цілий тиждень до наступного. Маленькі радості складаються докупи і утворюють велику скирту щастя. Правда ж. Дівчинка в домі тітки Поллі – як маленький вогник, який зігріває спочатку серця всіх його мешканців, а потім і всього місцевого оточення. Вона з’являється в їхньому житті набридливим рудим метеликом, що метається від одного до іншого закритого віконця з бажанням стати комусь другом. Врешті віконця чудом відкриваються і впускають це маленьке сонечко до свого відлюдницького прихистку. Коли ж Поліанна сама розчаровується через страшну травму, бо розуміє, що, можливо, ніколи  не буде ходити, місцеві жителі дружно стараються втішити дитину, розповідаючи, як сильно вона змінила їх життя, вплинувши на світогляд.

Чудова вистава, під час і після перегляду якої хочеться порюмсати і осягнути одну просту істину: «Ми є люди, щоб любити і віддавати, пробачаючи невдячність».

 

Відгук на п’єсу «Останній строк»

Автор:     Категорія: Поезія

Старуня – мати десятьох дітей. Ця жінка нічого не бачила в житті, крім материнських обов’язків і труднощів. Тепер вона прикута до ліжка, вже зовсім не приходить до тями,  а діти з’їхались з усіх країв з надією швиденько поховати її на наступний день. Навіть уже пішли купляти ящик горілки на поминки. Та стається інакше – стара прокидається від важкого сну і просить поїсти. Вона хоче поспілкуватися з дітьми перед смертю, крім того, чекає Танчору – найменшу доню, яку не бачила дуже багато років. Безумовно, всі раді її хорошому самопочуттю, ніхто й ніби не здогадується чи не хоче зважати, що матір все одно скоро піде назавжди.

Зворушує епізод, коли Старуня кається подрузі, що в часи Голодомору потай від усіх доїла колгоспну корову, чим рятувала своїх дітей від гибелі. Коли одна із її дочок побачила це, жінка розгубилась. Їй стало соромно за свій вчинок перед своїм маленьким дитятком. Все своє життя Старуня переживала, що дівчинка може це пам’ятати і засуджувати її. Отак. Прості люди відчувають провину дуже гостро. Подруга Мирониха заспокоїла її, стверджуючи, що навряд мала дитина могла щось втямити. Та все ж стара відчувала інакше. Здалось, ніби це найбільший її гріх і сором.

Інший епізод. Мирониха розповідає Старуні про свою корову. Рогата втекла і не повернулась. Стара сміється над подругою, мовляв, навіщо їй та скотина на старості літ. Проте Мирониха прекрасно розуміє, що крім корови в неї більше нікого немає, тому й страждає. Дарма, що та вже не доїться, дарма, що для її утримування потрібно немало і важко працювати. Але це єдина жива істота, настільки близька цій жіночці.

Ще один. Старуня сердиться на свого сина Михайла, бо через нього не побачить наймолодшу доньку, по тій причині розповідає всім, як він ображав її якось, натякаючи, що старій пора вмирати. В цей момент розпалюється велика сварка, а кричить більше всіх дочка Люся. Тоді напівтверезий Михайло бере кволу матір на руки і починає носити її поміж ними, мовляв, забирайте, якщо ви такі хороші, а я поганий. В результаті всі стихають і виходять. Ніхто не проявив бажання забрати матір до себе і доглядати за нею до самої смерті. Михайло й не сумнівався, що станеться саме так. Він кладе матір назад в ліжко. А Старуня не те що не прощає своїх дітей, їй немає за що їх прощати – в кожного своє життя. І життя кожного тягне в своє русло. Врешті діти не можуть чекати далі – вони їдуть по своїх справах, а стара помирає на самотині.

Головну роль, роль старої жінки, виконала молода акторка Ніна Ніколаєва. Коли дивишся на неї, дійсно бачиш героїню, яка прожила довге і не завжди просте життя. Так, вона молода, на її лиці немає глибоких зморшок, а на волоссі – сивини. Проте в очах знаходиш багато болю, материнського розуміння і співчуття. Дійство варте перегляду.

Набір творів в альманах

Автор:     Категорія: Новини

ЛІТЕРАТУРНА ПЛАТФОРМА “SPATIUM” ОГОЛОШУЄ НАБІР ТВОРІВ В АЛЬМАНАХ ВІЛЬНОЇ ПОЕЗІЇ – “ДІАПОЗИТИВ”

ДЕДЛАЙН 10 квітня 2016

Обов’язкові умови: бути учасником Літературної Платформи “SPATIUM”, якщо Ви не зареєстровані в соцмережі Facebook – у вас з’явилася чудова можливість це зробити.

https://goo.gl/BZOCi8

В альманах приймаються лише вільні вірші (верлібр, білий) українською мовою. Обов’язково заповніть анкету

https://goo.gl/JmhVHy

Після заповнення анкети, твори надсилати за адресою lp.spatium@gmail.com А5 формату, 14 шрифт, Times New Roman, розширення .doc або .docx

6 причин завести кота

Автор:     Категорія: Проза

2016-02-09 12.24.32

begin
if Якщо ви параноїк, холерик, неврастенік, шизофренік, лузер, мудило, лох, п’яниця, наркоман, нечесна і непорядна людина, брехун, лицемір і просто вам не можна довірити навіть кактус на кілька місяців.

then Заводити кота вам категорично заборонено. Купіть рибок. end


1  Просто любите котів: маленьких чи великих, спортивних чи товстунчиків, лисих чи пухнастих, а вони – вас і… вас. І їм неважливо, чи лисі ви, чи товсті, чи спортивні, маленькі чи не дуже.


2  Не можете пройти повз, побачивши на вулиці маленьке беззахисне створіння, яке дивиться на вас своїми наївними, голодними очима. Ви ніколи не захочете дати йому чарівний пендель, а заберете мале з собою, в теплу хату. Особливо якщо воно поранене, дуже худе і брудне.


3  Вам дуже самотньо… ви так втомилися постійно спостерігати за тінню своєї самотності, але вам важко її прогнати, бо ви страшно не любите людей, ви просто ненавидите їх, бо вони постійно метушаться і щось вимагають (а щоб вони виздихали врешті-решт). А проте ж хочеться про когось турбуватися… Хочеться, щоб в домі було щось святе і пухнасте, згорнуте в клубочок, ніжилося на подушці біля вас, дригаючи інколи так мило своїми малюсінькими лапками. Бозє… Ви точно цього хочете? Краще сходіть в гості до інших власників котів, щоб дізнатися напевне. Бо є й інша сторона – подерті шпалери, зіпсовані меблі, діарея, констипація, соплі, гельмінтоз та багато линяючого щастя.


4  Ви завжди забуваєте (чи не хочете) готувати вечерю і просто нормально поїсти, тому стабільно псуєте свій шлунок і жалієтесь на здоров’я (кіт научить вас дотримуватися більш-менш нормального раціону, голодним взагалі мовчати не буде – про своє здоров’я піклується). Якщо ваш кіт перетворився на мішок з кістьми, варто віддати його в хороші руки. Поки не пізно.


5  Хочете купити міні-обігрівач локальної дії: для руки, ноги, носа, щоки, вуха та ін. Приємний на дотик, гнучкий і дуже м’який. Для роботи цього універсального біоприладу не потрібна електроенергія. Обігрів вашого волохатого пуза відбувається без використання палива! Але. Дивіться пункт 5. Порахуйте, наскільки вигідною буде запропонована альтернатива, тому що значна частина «енергоресурсів» піде у відходи, як результат – ефективність біоприладу суттєво зменшується. З іншого боку, давайте реально оцінювати ситуацію, чи майбутню катастрофу в деяких випадках – придбавши кота з бойовим характером і диким норовом, ви зможете зігріватися повністю, бігаючи за ним, коли він вчинить чергову капость. І йому так приємно, і вам наче тепло.


6  Турбують миші, але ви – активний борець за життя братів наших менших і найдрібніших. В такому разі тільки кіт врятує вашу честь і поверне порядок в дім. Подбайте про своє життя вчасно – заберіть кота вишуканої породи в притулку повністю безкоштовно. Доставка відсутня, тому прийдеться купити контейнер для перевезення котів.


P.S.  Мяу. І головне – піклуйтесь про нас в горі і радості, хворобі і здравії…

Бодя

Автор:     Категорія: Поезія

Кожен із нас вміє творити дива.
Ми їхали в поїзді. В нього була купа бабла.
Він його вголос пристраcно рахував.
Здавалось, йому на очі спадав осінній туман.

Він їхав з Польщі – пропрацював там півроку,
В його селі під Ватутіним таку не знайти роботу.
Хвалився мені ноутбуком й своєю зарплатою,
Сміявся, що чай у Польщі називають «хербатою».

Його зрадила жінка – напевно, не надто давно,
Уперто мене запевняв: «Зрадливі люди – гівно»,
а вірних на цьому світі важко знайти,
Скоріш за все, найвірніші – це пси і коти.

Його батьки розлучені – живуть у різних містах.
Просять постійно грошей і трохи тепла.
А як я поділюсь тим, чого у мене нема?
Коли я просив підтримки – отримував копняка.

Але жалітися гріх – «пеньондзів» достатньо мені –
Купив ноутбук, телефон, а решту віддам рідні.
Для цього фарбу вдихав шістнадцять годин на день.
Жартую тепер, що змінився колір моїх легень.

Для мене запах заводу – божественний аромат.
Якось на голову впав алюмінію шмат.
Спитаєш, хто врятував від смерті мене?
Та наше життя закоротке, для балачок про сумне.

Головне, насправді, завжди залишатись людьми,
Щоб не ставалось, і скільки б не з’їв туги.
Виховай свою думку й загострюй як слід-
Мов останню стрілу, щоб добути собі обід.

Коли я заснула і бачила дивні сни,
Бодя ковдру віддав мені і від холоду захистив.
І у снах, здавалося, що маю стільки тепла,
Ніби в змозі зігріти усіх, і умію творити дива.
А слова, що казав Богдан про свої дихальні шляхи
В сні спліталися у веселки і стікались в барвисті річки.

Ось тепер він, напевно, вдома
і затято рубає дрова.
Та ніхто у селі не чує, як
Він дихає кольорово.

Зрада

Автор:     Категорія: Поезія

Прокинся Матінко,Вкраїна!
Кайдани вдіті розірви.
І подивися навкруги,
Побач гріхи своїх синів…

Зреклись вони,твоєї слави,
Немов від Мати відреклись!
Самі в ярмо тяжке впряглись.
Неначе всі осиротіли…

Встряхнися Мамо і узрій.
За страшний гріх,
Страшенна кара…

В кацапські шкури одяглись,
І ярма їхні запряглись.
Та тричі відреклись від тебе…
Мамо…

Немов усі вони осліпли,
У вуха їх диявол каже,
Але гадають що Христос
А ті сліпі і слухать раді.

Одуренні немов чумні,
Землицю матінку прокляли,звірі…
Дурні,прокляття їх,
До них вернеться.

За їх гріхи,ще їх синам,
Онукам й іншим.
Безвинним ,їх хреста,
Їх зраду ,їхній гріх,
Нести прийдеться без вини…

Top