Ще в школі мені подобалось щось писати, були нахили, але то все забулось як і благополучно закинулось… Та так сталось що моєю університетською подругою стала Славінська Олена, вона писала вірші(ще й досі офігенно в неї то виходить), читала мені я казала шо кльово і на тому було б і все, якби не її «Я тут в конкурсі приймаю участь, в групі одній, подивись… почитай… проголосуй…» Прочитала, сказала шо кльово, але серце йокнуло… І ось ближче до літа моя Лєна почала писати все більше і все геніальніше, мої спроби є не вдалими, тому я це діло знову закидаю… Аж до зустрічі… На яку прибуваю як супроводжуюча компанія моєї Оленки. Певно ніколи не забуду вираз обличчя Марійки коли ми зустрілись вперше, як вона подивилась вгору і сказала «А це мабуть Оля»(хто нас бачив поруч той зрозуміє).
І от тут усе і почалось! Писати я так і не навчилась, але людей назбирала купу, ще й тих що дуже люблю!
Оля Юзипович, 25. 08. 11
Далі буде…
Теги: Історія, Оля Юзипович, Поезія - це завжди неповторність
(0 оцінок, середня: 0,00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...
так, а де можна почитати то, що не навчилася?)
Прибідняється, досить таки образно пише. Осьо: http://vkontakte.ru/topic-9482370_22944372?offset=last&scroll=1
То Ярик приукрашує, та й друкую більш-менш… А почерк страшнииий… 🙂