Сльзи бринять у голосі
Троянди лежать зів*ялі
Вітер у моєму волоссі
І ти дивишся заздрісно
Вітер у моєму волоссі
Посірілі дахи автостанцій
Разом нам буде добре
А далі Що ти там бачиш
Троянди лежать зів*ялі
Сніг за нами крадеться
Поряд із нами вітер Це добре
А далі “Зупинка Серця
За звичкою ввімкнула комп*ютер. За вікном збираються сутінки, а в затишному кріслі тепло та затишно. Біля клавіатури холоне кава.
Відкрила інтернет – блог. Натисла «нове повідомлення». Відпила кави, гірко посміхнулася в нікуди и присунула клавіатуру. Пальці впали на клавіші, немов перші ркаплини дощу на землю.
« У кожної людини є майбутнє. У кожної… Але не у мене. Для мене все скінчилося. Микита, з котрим ми прожили п*ять років, пішов до молоденької секретарки з його фірми. Батьки, років зо два тому, загинули в авіакатастрофі. З роботи, через скорочення штату, викинули саме мене, як непотріб. Небагаточисельні друзі, мов за помахом чарівної палички, покинули мене напризволяще. Життя закінчилось, бо для кого мені жити?» Далі цікавіше…
Copyright © 2016 Рукопис. Всі права захищено. | Зв'язок з адміністрацією