Для того щоб жити,треба творити.

Цю істину знає кожен письменник.

Вірити,слухати і любити,

І складати свій духовний пісенник.

В Україні було чимало поетів,

Майстрів українського чистого слова,

Які відчували падіння і злети,

Всім серцем любили ненчину мову.

Так само і я,пишу свої вірші,

Бо хочу читати,любити,творити.

Провести буття своє весело й пишно

Аби всі сказали:”Отак треба жити!”

 

У тебе є вибір:чи вірить,чи ні.

Чи хочеш небесного щастя в долонях?

Якщо все ж повіриш-засяють вогні.

Не буде вже того нудного безсоння.

Як схочеш-побачиш,що можеш усе,

Стрибнути у прірву чи видертись вгору.

Написати про будь-що чудове есе.

Та в тебе ніколи не буде повтору.

Шліфуй свою віру,емоції,страх.

Без цього ти будеш,неначе,реп’ях.

Бо щастя свого ти є ювелір.

Ти просто повір,ти просто повір!

 

Люба Вкраїно,ошатна й прекрасна,

Батьківщино народу і серця мого,

Ти дала нам поетів,соколів ясних,

Воскресителів образу й слова твого.

Всі вони-незборимі,незламні борці,

Зачинателі щастя й свободи народу.

А хто проти них-духовні мерці,

Іуди,продавші вкраїнську природу.

Нехай же нащадки подякують їм,

Від щирого серця віддячать словами.

Подякують класикам,подякують всім

Прокладавшим письменницьку стежку руками.

 

Задати питання усім вам я мушу:

Як можна зцілити скалічену душу?

Щоб дати людині путівку в життя,

На правильний шлях повернути буття,

Надію знайти,обійти всі простори,

Не згадувать бід,не грішити ніколи,

Дозволить людині словесно творить

І,просто,як всі,по-земному любить.

Для цього потрібно зміцнити свій дух,

Очистити розум і стати як пух-

Легким,неймовірно тоненьким,м’яким.

Припасти до губ поцілунком палким.

Ключі відшукати від серця чужого

Та йти до мети,не слухать нікого.

Тоді лиш душа твоя буде здорова,

Відкрита,надійна,прозора,шовкова.

 

Литва та Польща-давні друзі.

Були вони,як дві сестри,

Бо в місті Крево,десь у лузі

Зустрілися та й шлюб взяли.

Напередодні цього свята

Литовський князь Ягайло враз

Зустрів Ядвіґу,та й завзято

Запрошував:”Приходь до нас.”

Ядвіґа ж ця-не просто панна,

А польська дочка короля.

Заможна,та й на вроду гарна.

Колись любила скрипаля.

І от приїхав князь до Крево,

З собою свиту всю узяв,

Подарував Ядвизі лева,

Бо дуже він її кохав.

Привіз каблучку із рубіном,

Вино,коштовності та мед.

Алмази,ліжко з балдахіном.

Князь щедрим був,як Діомед.

Аби посватати Ядвіґу,

Повинен князь був перейти

В католицьку церковну віру.

Нове ім’я там віднайти.

Священик охрестив литовця,

Нове імення йому дав.

Назвав великого промовця

Ім’ям церковним-Владислав.

Тоді ж дозволили вінчання

Для королівни й короля.

Велике в них було кохання,

А в душах шлюбная петля.