о як летіли ми у полі
ані душі ні мотоцикла
як литки наші литки голі
з роси вихоплювались криком

як ти на стегна мені впала
своїми пальцями тяжкими
немовби хтось осині жала
із вітру в груди мені вкинув

твоє цідилося волосся
мою розстрілювало шию
а ніч закутана у просо
гарячим диханням душила

аж зорі повернулись боком
аж просо збільшилося втричі
у небо кинувся високе
твій ошалілий черевичок

було нас двоє чи одно вже
ми вже не знали достеменно
нам кров безрога і безбожна
зубами грузнула у венах

спадали нам похилі стебла
шорсткими язиками в вічі
і місяцем стояв у небі
твій кришталевий черевичок

2007р.

нести повз підвали провали балкони проїзди
під’їзди бруківки де хтось чи то спить чи не спить
збирати на вітрі кіно і відкриті валізи
і мчати за руки з героями траурних плит

любити музик і уміти шукати поетів
по вбитих дощах по ознаках кашлів і безсиль
по сміху й котурнах по згущеній лімфі планети
по ранах пробілів по синіх собаках роси

бо може то душі а може собаки ті сестри
що попри метро і вологість повітря пливуть
ножами по грудях усіх провінційних оркестрів
волоссям по вітру чи брижами по рукаву

хоч близько до вас а воно вам не дасться не дасться
аж поки не вигорить з нього усе вороне
аж поки замерзне потік театральної каси
і бомж привокзальний в дитячій кімнаті засне

2012.