Отакий собі потік свідомості двадцятирічної людини після перегляду фільму “Бункер” в 2006

Привселюдно онануючи в простір
Не заповнений мною,
Зачекай-но смерте я кінчу і ти кінчиш мене
45 року в Рейхстазі людиноволіючи
ковтаєм пігулки честі-
не ми хохли,
хохли, не ми…
не гідні Часу, хапаємось життя,
топче ворон курячим слідом.
Трахни мене, трахни! М’ясо хтивопринадне
До леза. І знову, і знову
Небо Боже регоче в уяві існуюючи,
Всесвітня пустота візьми до себе,
Не звик я стояти по чергам,
Най і до тебе.
Хочеться спати та їсти
Й бидлячого щастя.
Фюрер ся застрелив майбутнє національ
Є зобовязання лише виживати,
Інстинктом тварини,
Марячи дарвіном…

Сумно мені, жінко, сумно!
Дай-но випити горілки.
Закотилося за очі, сонце,
ночі гра платівка.
Верещить дитина дико –
Їй заборонили грати,
Сірниками, бо спалити
Хочеться так нашу хату
І босоніж стрімголов між сніги
Та бруд весняний
Запроторити любов
Й тяжко пити з тої драми.
Сумно мені, жінко, сумно,
А кому не сумно скажеш,
Загноїлась в жилах кров,
Раз не втерпиш – в труну ляжеш.
Зможеш – будеш будувати
Мрії замки непорушні
В рів, в канаву як заглянеш,
Там ми, там, тіла бездушні.
А в оселях наших туга
Все руйнує стіни моцні
Піддає нарузі лихом устеляє по підлозі,
Все підлогою холодною
Стелить килими запилені
Покаянням душі вибілені
Роти спраглі прагнуть вимені.
Сумно мені, жінко, сумно,
Під коровою святою,
Зсохлась, вхляла бідна мумія,
Бо не балував водою.
Що ж нам треба? Крові? Зброї? Чи мішок ідей за плечі,
Що залишимо на спогад? Нашій тій святій малечі.
Сумно мені, жінко,сумно,
Сум мій вічність споглядає,
Ми кінчаємо з собою
А вона лиш грає, грає…

Я стих між твоїх ніг
калачиком згорнувся
замуркотів і здувся духом лих
пустивши їх за у обрій у вікно
мого єства розлізлось волокно
й з під нього шерсть м”яка котяча
до твоїх рук простягла волоски
і пестиш ти мене незряча
і молочка налиєш у миски
я ж жадно п”ю із ємностей до сита
твоєю сліпотою скориставшись
а після ти мені віддавшись
щурячий хвіст відчуєш в животі.

У кожної дитини є пряник або нема
Або шмат лайна, але дитина істота дивна
здатна бавитись усим і з усіма
коли нема, нема пряника
є клініка, є клініка на …

Спінилась бурна шумовина
Янтарним відблиском зорі
Розверзлась пащека глибока
і водограєм у мені
бушує осінь супокоєм
нірвани недосяжна суть
потоком ніжним прохолодним
життя покоїть баламуть
пісок незгод осяде тихо
й загра майстерно пташий спів
на серці вірно й передхмільно
і ллє нектар кельтських богів