Хіба на квітці слід роси?
Здалось , бринять пекучі сльози,
Коли пройшлись буремні грози
По гранях ніжної краси?
Блакитну хочу акварель
Спостерігать , пізнавши хто я :
Бо сльози жінки – це не зброя,
Це щем , що кличе на дуель.
А скільки світла за вікном !
Збирай тепло з долонь гарячих,
Зайду з стежок коли козачих
У сад квіток садівником.
Явлюсь з незвіданих доріг
І по душі тонкопрозорій
Розсиплю з жмень яскраві зорі
Й схилюся соняхом до ніг.
Лиш біль відчувши не одну,
Здолавши муки й перелоги,
Діставши прощення у Бога,
Пізнаєш сліз отих ціну!
Прочитано разів: 8
(0 оцінок, середня: 0,00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...