Так голосно сміявся хіба що клоун із її кошмарів. Але це був не клоун. Це було навіть невідчуття чиєїсь присутності. Це просто вітер вдарив у вікно. З усієї сили, з усією жагою виплеснути свій поганий настрій. Він нестримно пронісся крізь прочинену квартирку, огорнувши своєю прозорою сукнею ніжний стан Цвітанни. Стало холодно. Гусяча шкіра розмножувалася по всьому тілу, від того, здавалося, вітер ще сильніше її огортав своєю тканиною. Змерзла. Вона завжди була мерзлячою. Ще до того.
Згадала як її мама одягала у школу. Завжди у в’язані джемпери, теплі штани і, головне, величезний білий шарф. Інколи він їй заважав дихати, інколи надійно оберігав від морозу, який, наче, 15-річний підліток, хотів зацілувати її щоки. Тоді весь світ здавався великим і добрим. Хотілося всюди побувати, побачити Україну, та що там Україну всю-всю планету. Захотілося знову стати маленькою 5-річною дівчинкою і думати який добрий світ довкола.
«Літають сніжинки, ніжно лягаючи на дитячі вії – вони мене люблять. Пес радісно зустрічає повернення із дитячого садка, подаючи привітливо лапу – він мене любить. Костик кожного разу смикає за кіски – він мене любить. Всі мене люблять. А я? А що я, мала 5-річна Цвітана можу зробити хорошого для оточуючих». Після довгих роздумів зрозуміла, що нічого.
Пройшло 30 років, а відповіді і досі не знайшлося, точніше не знайшла. Не шукала? Та ні, намагалася допомагати іншим, обрала професію хірурга. Хто ж як не вона має рятувати людське тіло. А хто тоді порятує людські душі? Над цим вона задумалася, коли оперувала одного до непристойності багатого начальника. Вона впізнала його. Він – ні. Став надто поважним і бридким для того аби зрозуміти хто його лікарка. Звичайна операція – апендицит. Раз плюнути, як то кажуть. Цвітанна за свою, поки що коротку, професійну кар’єру вже встигла проводити серйозні операції, правда, під чітким керівництвом головного лікаря. Але вона справлялася.
Костик, вона його одразу впізнала, ті ж очі, той же проникливий погляд. Ні, очі інші, змінився. Її подруга розповідала як колись працювала у Костика, правда, не дуже позитивно про нього говорила. «Розбещена, відгодована сволота, яку лише цікавлять нові молоденькі секретарки». А коли Світлані потрібні були гроші на операцію для сестри то вона ж першим чином звернулася до свого боса. Клялася, божилася що все віддасть та ще й під відсотки, гроші конче необхідно, мала сестра помирає. Сказав що дасть, без питань, навіть віддавати не треба буде. Погляд від вирізу на доволі строгій сукні до чобіток на високих підборах вона зрозуміла одразу. Просто відвернулася і пішла геть, назавжди, разом зі своєю сестрою у інше життя. Ніколи ще Цвітана не бачила такої прив’язаності сестер одна до одної. Костянтин Іванович мовчки поклав квітку на труну, відвернувся і пішов. Все-таки співробітниця, мав приїхати.
І ось він перед нею, незахищенний своїм привелійованим статусом, безпорадний, під наркозом та із зупинкою серця. Вона ніби на хвилинку відволіклася від операції. Ніби. Все було прораховано. Нестримна хвиля агресії та помсти за несправедливість огорнула її думки. Довелося робити інтубування – штучне дихання через інтубаційну трубку. Зробила, безжально, істерично. Порвала глотку. «Через декілька днів він помре. Так йому треба».
Цвітана і не думала що Костик її не відпустить. Ні, він, приходив кожного разу, вночі і душив її. Довго, боляче, здавалося, що він отримує від цього насолоду. Кожної ночі одне і те ж по декілька разів. Здавали нерви, здавали зосереджені руки. Головний лікар порекомендував взяти відпустку, мовляв втомилася, щоб трохи відпочила. Не допомагало. Вже й в церкву ходила сповідатися, але не дійшла, повернулася додому. Але ненадовго.
Тієї ночі мало щось статися. Невідомість літала в кімнаті і лягала холодним намистом на горло. Крізь сон вона почала шалено кричати і стукати руками об стіну. Сусіди почули, та зайти не наважилися. Викликали міліцію, швидку. Приїхали всі, майже одночасно, майже встигли. Цвітана вже до крові роздирала своє горло новим манікюром. В шаленстві, в крові, в шаленстві крові. Вона вже не вірила, що світ добрий.
Так це сміявся не клоун, це був Костик. Він знову прийшов навіть сюди, в психіатричну лікарню, де стороннім всіх заборонено. А він проходить. Він прийшов…
Теги: Костик, психологічне оповідання
(1 оцінок, середня: 5.00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...
за старання -5. взагалі непогано.і*мя не подобаєцця.щось придумай лучче
І названо його було Костиком, Костиком він і лишиться, нормальне ім”я.
Дякую!
Оленко, читати було цікаво.
Тільки не ясно по суті, чому і за що мстить саме Цвітанна?
Чи для неї Костик – це уособлення зла всесвітнього?
Десь я напевно щось упускаю, а що саме не можу зрозуміти.
Кілька разів перечитала і все марно.
Може поясниш?
Даночко, можна сказати , що дійсно він став для неї уособленням зла. В дитинстві це був її хороший друг, можливо навіть перше кохання, яке залишило теплі спогади, але після того випадку з сестрою її подруги, у неї кардинально змінилося про нього ставлення і це дуже позначилося саме психологічно, як переворот у свідомості і вона захотіла помсти.Оті дитячі уявлення що світ добрий Костик і перекреслив.
Дякую за пояснення.
мстить. бо не вміє прощати… а ЦВІТАННУ треба перейменувати в щось оригінальнвше -ЛОЛА, Мері, Кет, Монро, Лілі, Надін, Зіна….ну не то і все
ой.. якщо перераховувати що й в кого перейменовувати – не залишиться української літератури. Звісно Мадонна – впізнаваніше, але Цвітанна – українськуше. Мені наприклад так як є – подобається. А ім’я – Костик, щось мале і оптимістичне, точніше життєлюбиве в уяві будує. Тут суто суб.єктивізм ➡
Іа, у вашій уяві це може бути хоч і Ромео з Джульєтою:)
але тут Цвітана та Костик, так уже склалося:)