покоління безкінечного секонду
ми так часто граємо в бітників
он дивись твоя вільна америка
добиває останніх із хіпі
поміж тим лежимо
у кошик рейтузами складені
ми далеко не джефферсони
загубилися поміж іраками
поміж полицями стертими лицями
і вішаками і вішальниками
цей біль за права
той білль
ми програли
у покер техаський
між лівими і давно вже неправими
душа лише цент
нас продають на кілограми
робочими джинсами
футболками майками
ганчірками в ванній
ми пропахли макдаками
перетворились на сімпсонів
у золотій лихоманці
американська мрія
українська трагедія
не стрибай петре
якщо мати не зве тебе
пітером

Любі друзі!
Розшукую для крейзанутих справ поетів-соціопатів, людей настільки оригінальномислячих, що їх називають хворими, справжніх революціонерів і садюг, які нівечать усі загальновідомі поетичні канони і стереотипи, неформат серед неформату.
Знаєте таких, самі такі, пишіть на скриньку katrinka4@ukr.net (бажано, з кількома текстами в прикріпленні).
Усі подробиці і деталі у форматі привату.
З усім…
п.с.: буду також дуже гречно вдячна за поширення інфи.

тепер у нас жовті будні:

у жодному разі не сонячні,

все більше – лимонні,

як жовті зуби цигаркової посмішки,

як синці кілька місяців поспіль

чи люди, спечені працею/втомою,

свічки в церкві, –

хто ми є? –

питання таке ж жовте,

як подаровані богом квіти

у дитячому серці ісаака,

котрий йде слідом,

але не знає, куди веде його батько,

а головне, – для чого?

куди ми йдемо

цією іржавою стежкою,

коли світлофор на переході кожному

попереджує: «обережно ви!»

обережні ми:

розходимося різними напрямками

поперечних перерізів лихомарева днів,

мов трубочки

якогось із дорогих коктейлів,

і сходимося, мов стрілки,

лише в окремих випадках, –

для сварки.

жовті будні –

це тобі не зелені,

але ще не червоні

ягоди.

їж, не вдавися,

але не питай,

чому так болить…

живіт.

Шановне товариство!

12-13го травня в м. Києві стартує 8ий Севама-фест.

забуваєш про свого вєліка

про тачанку моделі машинок

все тобі американські гірки з обмеженням віку

постійні стрічки хічкока без квитків на останні ряди

все тобі заратустра і у всьому тобі кустуріца

а так часом хочеться

щоб пурпурові вітрила напнулися

і ніякого тобі достоєвського мопассана

чи мілевського в основному складі твого динамо

ніяких боварі любих друзів ніф-ніфа наф-нафа вовків-братиків

лише тома сойєра далекі галактики і ніколи-ніколи не плакати

що буратіни стають карабасами

знаєш

треба частіше вмикати в собі джекі чана чи форреста гампа

не знімати нового титаніка і ніколи нікого не приручати

а приручати – так сталіна

забуваєш про свого вєліка всі ці сказкі якогось пушкіна

я люблю тебе езотериків травмування свідомости лунтіків

та не буде ні я (романтика) ні сореля ні карбонаріїв

просто знай

і на твоїй троєщині

колись проростуть тюльпани

мовчання – це така довга алея між липами…
Галина Крук

мовчання – це така довга алея між липами
коли ти йдеш і думаєш про свої нові сонцезахисні окуляри
а я просто не знаю як сказати
усі слова душаться десь далеко-далеко всередині
мов в газовій камері і…
помирають
в нас помирають
ми йдемо двома кладовищами між вічними липами
і я просто не знаю як сказати

кохання – це така помаранчева лавка
на яку ти мене садовиш щонеділі і питаєш
чи не набридло мені убивати
а я думаю про те
що тут досі не просохла фарба
і я просто не знаю як сказати

життя – така файна штука
головне правильно підібрати антидепресанти
і можна знову пускати повітряного змія
і не впускати земляного
знаєш мені байдуже з ким мовчати
йдучи цією липовою алеєю
але не однаково хто сидітиме поряд мене
на цій помаранчевій лавці
коли врешті в нас обох просохне фарба

сумно мабуть отак

пролітати повз станцію

і знати що ніколи-ніколи тут…

О. Коцарев

сумно мабуть отак

пролітати повз станцію

і знати

що ніколи-ніколи тут

більше не буде

щастя

твоєї присутності

по той бік

моїх віконних

жалюзей

стрибаю скрипами

твоїх сходів

все нижче і нижче

щоб сонце ранами

списало дні

усі ж вершини

вже кимось взяті

давно вже зайняті

кажеш щастя –

Далі цікавіше…

у мого болю немає тата

ручки є ніжки є

носик кирпатий

бігає мій біль

від хати до хати

тішиться сонцем

кличе до себе гуляти

ріже мій біль

плаче мій біль

ніхто не виходить

я його мати

йди мені в серденько

ти моя радосте

ти моя крихітко

хоч безпорадна я

сядем на ганочку

книжечки цацочки

пісеньку казочку

все розкажу

тільки не смій

боле мій болечку

рушити світло

його вітражу