Я ніколи не буду місяцем,
Срібний слід ріці не залишу.
Я ніколи яскравою зіркою
Не пірнатиму в ночі тишу.
Я ніколи легкою хмаринкою
Не полину над світом-красою.
Я не буду в’юнкою стежинкою,
На траву не впаду росою.
Я ніколи не стану птахою,
Не піднімуть крила у небо,
Бо створив мене Бог просто жінкою,
І в цей світ я прийшла до тебе.
Я для щастя. І буду щасливою.
Для любові. І буду любити.
Хочу бути для тебе красивою,
І з тобою життю радіти.
Хочу бути для тебе ніжністю,
Хочу бути для тебе радістю,
Хочу бути для тебе вірністю,
І зустріти з тобою старість я.
Я не прошу багатства ніякого.
Маю все. Хіба більше треба?
Я дивлюся на небо і дякую,
Що створив мене Бог для тебе.
Прочитано разів: 47
(2 оцінок, середня: 5,00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...
Окрім того, що гарно, ще й “по-доброму” хочеться позаздрити обранцеві душі.
Дякую.
Попри наївну атмосферу вірша і банальне римування “небо – треба – до тебе” дуже сподобалося звучання, світлий настрій, по-своєму глибоке розуміння таких речей, як вірність, любов, стосунки. Цікавий початок, отам де повторюється “я не буду…”, “я не стану…”. Окремо хочу похвалити за дотримання логіки та чіткості розгортання думки, що на сьогодні не так і часто трапляється у творах молодих авторів. 😉
І мені приємний такий розгорнутий відгук. Щиро дякую за хороші слова і конкретні зауваження. Все дуже слушно. З усім погоджуюсь 😉 Наїв, як перша нота, у моїх віршах зустрічається часто. Мені просто приємний такий стиль. А як “молодому автору” над римами справді потрібно працювати. До речі, і як не молодому теж 👿 Цим і займатимусь 😀
Ніжність та світлість – це, здається, фундамент, Дано, твоїх віршів, а з таким фундаментом нічого не страшно і все вдається:)
Дякую, Оленко. Приємно чути такі хороші слова. А від тебе, особливо 👿