Люди різні бувають. Серед них є величні,
Нерозсудливі, егоїстичні
Нелогічні і непослідовні в діях,
Але все ж таки, ти люби їх!

А коли у любові бажаєш жити,
І в кожному дні добро лиш творити,
Не завжди повірять у помисли чисті,
Звинуватять у самолюбстві й користі.
Ти істину цю, пам’ятай просту,
І все ж, виявляй доброту!

Якщо впевнено йдеш до мети,
Якщо успіху зміг досягти,
То поруч з тобою будуть стояти
Друзів фальшивих багато,
Й ворогів, дуже справжніх, побачиш ти,
Але все ж, досягай мети!

Якщо у житті ти чесний і щирий,
По правді живеш, справедливості, вірі,
Звичайно, ти гідний мати пошану,
Але не уникнеш брехні і обману.
Все ж душу свою від людей не відвертай,
Будь чесним, будь щирим і будь відвертим !

Все, що зводив роками,
до цеглини кладучи цеглину,
Може згарищем стати в одну лиш хвилину.
Вставши, далі іди ти незмінно,
І будуй, вже нове, неодмінно!

На життєвім шляху є печалі, проблеми, тривога.
У хвилини такі, людям бажана допомога.
Може статись, і це ти також маєш знати,
Згодом будуть за неї, тобі ж, дорікати.
Ти подяки від них не чекай,
А чим можеш, допомагай!

Якщо ти досягнув безмежного щастя,
Заздрощів тобі обминути не вдасться.
Та нехай не лякають життєві зливи,
Будь веселий завжди, будь щасливий!

Про добро, що сьогодні зробив, так буває,
Завтра вже ніхто й не згадає.
Все ж любов із собою в дорогу бери
І добро в кожнім дні, твори!

Все що кращого маєш, вділи і людям,
Хоч цього ніколи достатньо не буде.
Й невідомо, чи взагалі, оцінять колись.
Все ж найкращим з людьми ділись!

І тоді лише, зрозуміти вдасться,
Що минуле, теперішнє і майбутнє – це ти.
У тобі твої сльози, твої перемоги і щастя,
Все для себе, в собі лише носиш ти.

І в кінці кінців, ти відчуєш собою,
Що навколо такі ж як і ти, просто люди.
Все, що робиш, це є між Богом й тобою,
Між тобою і ними, ніколи не буде!

Я ніколи не буду місяцем,

Срібний  слід  ріці не залишу.

Я ніколи  яскравою зіркою

Не пірнатиму в ночі тишу.

Я ніколи легкою хмаринкою

Не полину над світом-красою.

Я не буду в’юнкою стежинкою,

На траву не впаду росою.

Я ніколи не стану птахою,

Не піднімуть крила у небо,

Бо створив мене Бог просто жінкою,

І в цей світ я прийшла до тебе.

Я для щастя. І буду щасливою.

Для любові. І буду любити.

Хочу бути для тебе красивою,

І з тобою життю радіти.

Хочу бути для тебе ніжністю,

Хочу бути для тебе радістю,

Хочу бути для тебе вірністю,

І зустріти з тобою старість я.

Я не прошу багатства ніякого.

Маю все. Хіба більше треба?

Я дивлюся на небо і дякую,

Що створив мене Бог для тебе.

 

 

 

 

Приносить осінь у своїх долонях

Духмяні пахощі й холодні спориші.

І срібне павутиння на осонні…

А легкий смуток селиться в душі.

За тим, чого ніколи вже не буде.

За тим, кого вже більше не знайти…

І лише серце пам’ятати буде,

І вірити у зоряні світи.

З’явилась перша сивина  на скронях,

А у душі ще так багато мрій…

Приносить осінь мудрість у долонях.

Вона прекрасна. Усміхаймось їй.

 

Опустився туман на зелені луги,

Наче смуток в душі, мов печаль.

Не торкнешся до нього, хоч він навкруги,

І куди в ньому йдеш, ти не бачиш, нажаль.

Та лишень перший промінь крізь хмари проб”ється,

І на землю, з любов”ю, ніжно погляне,

Небу кожна травинка враз усміхнеться,

І туман дивовижними росами стане.

А в маленькій краплинці веселки усі,

Світле диво, чарівна казка…

Ти навчися радіти цій Божій красі.

Мудрість в ній, пам”ятай будь-ласка.

Тож нехай не бентежать душу тумани,

Є у світі для тебе, любові багато.

Сонце зійде, й вони, мов видіння, розтануть.

Просто вірити вмій, просто вмій чекати…

Серйозна то річ – Життя.

Буття… Небуття… Забуття…

Одвічні істини і сподівання.

Життя – це відповідь, чи запитання?

Що можемо ми і що хочемо знати?

Чого нам сьогодні, чи завтра чекати?

Ми долю свою будуєм як дім?

Чи дім нам дано, ми живем лише в нім?

І марна то справа – чогось шукати,

Будинок той самий, лиш інші кімнати.

Чи так це, чи ні, хто може сказати?

Оселю ж найкращу всім хочеться мати.

Бажання ж мої, не хитрі, прості –

Зуміти свій дім зберегти в чистоті.

І в ньому, щоб щиро всміхались віконця,

До світу, до неба, до ясного сонця.

А ще, так бажається, щоб  була

Любові кімната. І чимала.

Бо думка в душі озивається знов –

Врятує наш світ не краса, а Любов.

Чекали всі на сонечко й тепло,

А зранку – мокрий і холодний сніг,

І відчуття, що так й в житті було.

І тихий смуток у душі приліг…

Земля надіється на сонця промінець,

Тоді, за мить, вона цвітінням забуяє.

Тепло – бажання багатьох сердець.

Нехай для всіх його у світі вистачає.

Душі моєї усмішка і сльози,

І мого серця радість і печаль,

І крила мрії, і життєві грози,

Безмежне щастя, й невимовний жаль –

Лягають дрібно до рядка рядок.

Пишу… Бо вже не можу не писати.

На волю рвуться тисячі думок.

Я відчуття, віршами хочу передати.

Надій веселки, відчаю морози,

Тривоги несподівані, любов жива…

Душі моєї усмішка і сльози –

Народжуються й виливаються в слова.

Хоч в часі все забудеться й загубиться,

Хоч спаляться  й нові збудуються мости,

Хоч літ чимало вже до серця тулиться,

Хоч довелось шляхів багато віднайти й пройти,

Та все ж, у вічній круговерті Всесвіту,

В дорозі до бажань і до мети,

Щоб не пропало все хороше безвісти,

Зумій найкращі миті зберегти:

Ту мить, яка любов в душі народжує,

І ту, що радістю нестримною бринить,

Що сонячним коханням нагороджує,

І ту, що в серці ніжністю дзвенить.

Ту мить, яка дарує зустріч особливу,

Вона ніколи не буває випадкова…

Люби життя, хай кожна мить буде щаслива,

Щоб дав їй Бог, ще повторитись знову.

Ти знаєш, як болить душа,

Коли здається, що її ніхто не розуміє.

Ти знаєш, як болить душа,

Коли сказати хоче, та не вміє.

І хоч для всіх усміхнені вуста,

Й без сліз, лише в тумані смутку, очі

Ти знаєш, гірко плаче як, душа,

Коли в ній біль живе темніший ночі.

Коли назад не повернути мить…

А треба далі йти. І вірити,  любити…

Ти  ж добре знаєш, як душа болить…

Порадь мені, як з болем  далі жити?

Сонцю – судилось світити.

Небу – безмежжя дано голубе.

Пісні – душу стривожити чи зігріти.

Доля ж моя – любити тебе.

 

Птахам – належить у вирій летіти.

Мріям – шукати щасливі світи.

Травам у лузі – росам радіти.

А серцю моєму – тебе берегти.

 

Радість – дарує усмішку щиру.

Ранок – вітає надії зорю.

Ну а душа моя, має віру.

В ній я молитву за тебе творю…