Ви тут: Головна > Інше, Статті > ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ? НІ, НЕ ЧУВ…

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ? НІ, НЕ ЧУВ…

Автор:     Категорія: Інше, Статті

Digg
Del.icio.us
StumbleUpon
Reddit
Twitter
RSS

Наука у мистецтві?

Усі види мистецтва схожі. У них є романтичне начало і (зараз дехто страшенно здивується) наукове начало. Жоден скульптор не здатен працювати без елементарних знань матеріалів, інструментів, без навичок роботи з ними. Художник має орієнтуватися у відтінках, фарбах, пензлях, володіти різними техніками малювання. Літератор повинен досконало знати мову, мати розвинене мислення, високий рівень ерудиції, знатися на класиці й сучасній творчості. Звичайно, навіть генії не мають цього всього від народження, проте їх вирізняє прагнення ставати кращими. Їхні перші твори – це словесний мотлох порівняно з більш пізніми. Найгірше – писати завжди однаково.

То з якого дива незрілі писаки впевнені, що не потребують поступу і знань? Навіть якщо припустити, що Всевишній не наділив людину талантом, а пише вона за покликом душі, навіщо тоді ці твори публікувати? Виписався, так би мовити, заповнив внутрішню порожнечу – сховай те все у шухляду. Ніхто за це не засудить.

Але якщо автор вирішив публікуватися, одразу виникає відповідальність, до якої не кожен готовий. Логіка проста: опублікував – значить хочеш почути відгук, розповів – значить тебе цікавить реакція співрозмовника. Якщо твір є в інтернеті чи прозвучав на літературній події – значить автор зобов’язаний бути готовим до будь-яких відгуків. Похвалять – добре, розкритикують – сам винен. При цьому одне зауваження досвідченого майстра переважує з десяток хвалебних коментарів від пересічних читачів.

Хіба не те саме відбувається, скажімо, зі шкарпетками. Поки проект нових шкарпеток лежить на столі директора фабрики, усе спокійно. Але, коли цей проект із детально описаними матеріалами, дизайном, розмірами потрапляє у виробництво, починається найцікавіше. Споживачам може сподобатися продукція, вони її купуватимуть і хвалитимуть. Ці самі споживачі можуть розкритикувати нову модель шкарпеток, поскаржитися, що вони або жорсткі, або неміцні, або немодні. Розумний директор фабрики, боячись банкрутства, врахує зауваження, і наступна партія буде якіснішою. Постає запитання: хіба літературні твори гірші за шкарпетки? Їх теж можна писати дедалі краще!

Та для цього треба не заплющувати очі, не затуляти вуха на критику, бути уважним і стриманим. Похвала нікого не вдосконалює, а просто гріє душу. Критика ж – ніби гречана каша. Вона дуже корисна, хоча для багатьох людей здається несмачною.

Що таке верлібр?

Питання елементарне, але не кожен, хто пише «вільні вірші», може конкретно відповісти. Як правило, початківці миттєво згадують, що у верлібрі немає обмежень для «нестримного польоту думки», «вираження емоцій», «щирості». Згадують, що за всіма технічними «дрібницями», як-от: рими, ритм, правопис, пунктуація, граматика, наголоси, логічна побудова – «губиться душа» і «втрачається індивідуальність». Кажуть, що все це завжди можна підправити, що то не важливо, бо головне – це «душа», «наДхнення» (хоч би запам’ятали, як воно пишеться).

І хвала Господу, що є така чудова річ, як верлібр! Для нього не треба нічого вчити, не треба роками вправлятися у віршуванні. Сів – і записав усе, що спало на думку, адже «все геніальне просто». Так, справді  у світі унікуми, які таким чином творять шедеври. Їх одиниці на мільйон, однак отримати з лайна цукерку прагне (і щодня вперто намагається) кожен другий. Ціле покоління геніїв? Ото дивина!

Утім, сідати за верлібри треба з великим літературним багажем за плечима: не тільки з життєвим досвідом, але і з неабиякими досягненнями у традиційній (ритмізованій) поезії; маючи визнання не п’ятисот друзів «уКонтакті», а завоювавши дорослу, серйозну та, що головне, незнайому аудиторію.

Якісний верлібр має і ритм, і рими, і художні засоби, і образність, як традиційний силабо-тонічний вірш, але всі ці елементи майстерно приховані. Верлібр – це не простий набір рядків, а гарно продуманий і ретельно відшліфований твір. Верлібри пишуть і переписують, читають і перечитують, перш ніж опублікувати, аби жоден огріх, жодна помилка не відволікла читача, не перервала розвиток думок і почуттів. Якщо верлібр – це «оголена душа» автора, то деяким авторам краще не показувати її. І що ми натомість маємо? Безліч літературних збоченців-ексгібіціоністів.

Про що вірш?

Розпочну, так би мовити, здалеку. Існує одна літературна «розкіш», яку можуть собі дозволити істинні майстри і яку без вагомих підстав часто присвоюють аматори. Це відсутність назви у творі, більше знана як «три зірочки». Чим, урешті-решт, є назва? Це слово або кілька слів, які відповідають на питання: про що вірш? Для початківця, який прагне вдосконалення, назва – ще одна можливість проконтролювати, чи твір тримається купи, чи являє собою єдине ціле. Деякі вірші буває просто неможливо назвати, бо вони – ні про що. Ні провідної думки, ні розвитку почуття, ні гарного початку, ні сильної кінцівки. Монотонна писанина у стилі: що бачу, те співаю.

А «співають», як правило, про «себе коханого». Власні любовні походеньки, еротичні фантазії, дурні міркування про речі вселенського масштабу (дарма, що в них не тямиш) – ось «чудові» теми! Тисячі графоманів вважають їх взірцем геніальності, кажуть: «Він це пережив» або «Вірш написаний щиро, від душі». Хай щиро, хай і від душі, але ж ми не на прийомі у психолога! Мистецтво – вічний потяг до досконалості, прагнення вибирати зерно з полови, а не вивергати все гуртом! Як же повага до публіки?

Видобутий алмаз треба довго шліфувати, аби отримати діамант; квіти треба добирати, аби скласти з них гарний букет, а не віник. Так само треба працювати зі словом, щоби створити красивий вірш. Кострубаті, недороблені витвори теж мають право на життя (в нас же демократія!), але подалі від людського ока (принаймні поки автор не спроможеться їх удосконалити). І, з огляду на менталітет графоманів, можу впевнено стверджувати: 99 % із них радше на Марс полетять, аніж поміняють хоч одненьку літеру. Та й коли це встигнути, якщо вони «плодять» нові творіння, наче кролі?

До речі, від описаної вище «манії» описувати своє пересічне життя походить звичка ставити діагнози за віршами. Написав хтось про що-небудь сумне – і з’являється коментар у стилі: «Ой біднесенький. Співчуваю. Це так важко». Описав хтось хворобу або каліцтво – одразу бажають видужання. А, може, цей вірш – вигадка? Може, автор має гарну фантазію і описав історію знайомого? Про поняття «ліричний герой» забуваємо…

І не тільки про це. Якщо пересічна людина вивчає звичайну абетку (А, Б, В, Г… далі, сподіваюся, знаєте), то поетові не обійтися без абетки літературної. Ритміка, катрен, дольник, силабо-тоніка, клаузула, цезура, тріолет тощо – це невід’ємні частинки того літературного мінімуму знань, який потрібен поетові. А ще ж є правопис, граматика, логіка… Замість цього маємо багато прикладів, коли «зелені» аматори пишаються своїм невіглаством: «Шевченко для мене нудний», «Тут авторські розділові знаки», «Пісать транслітєрациєй – ето очєнь прікольно». А хоч би хто спробував без жодного художнього засобу написати такий геніальний твір, як «Садок вишневий коло хати» того ж таки «нудного» Шевченка!

*

На завершення всім, хто це прочитає, хочу дещо побажати. Ні, не натхнення: його у всіх нас багато. Бажаю сили волі, яка би стримувала егоїзм, і мудрості визнавати та виправляти свої помилки на шляху літературного вдосконалення!

*

в. ш., 2012

Теги: , ,

Прочитано разів: 481
Оцінок: 6, average: 5.00 з 5Оцінок: 6, average: 5.00 з 5Оцінок: 6, average: 5.00 з 5Оцінок: 6, average: 5.00 з 5Оцінок: 6, average: 5.00 з 5 (6 оцінок, середня: 5.00 з 5)
Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Завантаження ... Завантаження ...

36 коментарів до “ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ? НІ, НЕ ЧУВ…”

  1. Юрій Баюрак Юрій Баюрак коментує:

    Тема звісно цікава і її вже “оспівало” сотні критиків. Так само до автора можна задати питання: А чому ви пишете таку ж критику,яку вже всі обговорювали по тисячі разів? Що не можна щось нове написати?…І помітьте ще обну тенденцію – майже всі критики пишуть під псевдонімами або типу Б.Т.І. чи як в цьому випадку В.Ш. Напевне в очі людям не хочеться дивитись. А так можна гнати все,що хочеш. Я принципово з першого дня писав під своїм ім”ям і поважаю тих,хто це робить.

    І ще: хтось читав “вірші”(спеціально беру в лапки) таких супер-пупер критиків як Яр Левчук та Б.Т.І? Почитайте:)…Там точно немає нічого спільного з тими правилами і зауваженнями,про які так пишуть ці особи.

    • Eisenwolf Eisenwolf коментує:

      Так, висловлені думки не нові (новими є наведені мною приклади, як-от про шкарпетки). Річ у тому, що на “Рукописі” ще не публікували серйозної публіцистики на окреслену вище тему. Я взяв на себе сміливість виправити цю ситуацію. Одвічні істини незмінні, вони лише потребують повторення в новій формі, особливо на порівняно молодому ресурсі, який прагне розвиватися та розвивати своїх дописувачів.

      Я не називаю себе критиком і ніколи не прагнув ним бути. Мене звуть В’ячеслав Шестопалов. Живу в Черкасах. Народився у 1990 році. На цей момент маю 3-4 роки більш-менш осмисленого літературного досвіду. Публікую твори в інтернеті. Намагаюся не закидати чужі вірші помідорами, а пояснювати своє ставлення щодо них. На моє обличчя, якщо бажаєте, можна подивитися тут: http://vk.com/eisenwolf.

      Про “видатних” Б.Т.І. та Яна Левчука не чув. Вони для мене не є авторитетами, і для Вас не повинні бути. Майстра впізнаємо не за кількістю дописів чи активністю коментування, а за розумом. Особисто я поважаю Сергія Осоку (публікується на сайті “Поетичні майстерні”). Він і пише глибоко, і правдиво оцінює чужі твори. Хотів би почути відгук Юрія Андруховича на свої твори, але, гадаю, ми обоє розуміємо, що це поки залишається на рівні мріянь.

    • Eisenwolf Eisenwolf коментує:

      І взагалі мені дивно, чому Вас так “зачепив” мій текст. Конкретних імен чи звинувачень у ньому немає. Планував цей твір суто як орієнтир, як добру та правдиву настанову для всіх і для себе зокрема. Чи Ви гадаєте, що я, даючи іншим поради, автоматично не застосовую їх до себе? Ще й як! Пишу і переписую, розчаровуюся і йду далі, знищую старе і роблю нове, шукаю іншоякостей, іншодумань, іншостилю :evil:

      • Юрій Баюрак Юрій Баюрак коментує:

        Та ні,Ваш текст якраз “зачепив” не ваш:)…Тут про поради все нормально сказано. Ну і Вас вже трохи знаю як хорошо порадника. Тут без питань.
        Просто годину перед цим якраз читав критику БТІ щодо віршів Андрія Любки,а потім взяв і прочитав творіння самого БТІ…розчарувало.
        От тому і вийшло так,що на Вашому тексті зігнав трохи злості:))…Такшо трохи звиняйте:))…Думаю Ви зрозумієте:)
        На жаль і на цьому сайті з”являються такі собі “критики”,які кинуть якийсь комент негативний,а потім пишеш їм,щоб трохи роз”яснили,допомогли,можливо чимось порадили,але на жаль на тому коменті вся їхня “критика” і закінчується!:(…

        • Хто саме і де?

          Якщо чесно критики на сайті не було навіть. Принаймні її не бачив. Є поради і думка авторів щодо віршів. детальніше що таке критика читайте тут: http://uk.wikipedia.org/wiki/Літературна_критика

          Ця стаття теж не критика. А на запитання: “А чому ви пишете таку ж критику,яку вже всі обговорювали по тисячі разів?”.
          Дозвольте відповім – якщо автор не прагне розвиватися і після читання і дослідження питання про критику, про актуальність тієї чи іншої теми, про грамотність, далі робить всім відомі хиби – це діагноз, там дійсно не варто нічого повторювати. Але таких авторів, які нічого ніде не чули, не читали і просто не знають,а роблять точно всі ті самі помилки що й попередники (зараз напишу чому), то йому відкривають одні і ті ж істини. Це вже ви могли переначитатися однакових зауважень, бо наслухалися і вважати це як конвеєрне “тро ло ло”, але для початківців подібне – нове. В якості доказу – їхня писанина. Раджу не сприймати всі коментарі, дописи, поради – в свій адрес, і робити з того висновки, бо для того є коментарі, поради – для вас відповідно там, де мають бути.
          Власне чому помилки ті самі? Та тому, що з нічого ідея написати вірша не приходить, як і дитині – сказати слово. Ми – губки, що вбирають інформацію, перетравлюють і відповідають своїм. І відповідно побачивши вірша, початківець на основі – пише. Друге – досвід і словниковий запас. “Очі-ночі” – це не вершина і не рекорд. І я надіюся ви це розумієте.

          Далі йдемо на рівень вище. Ми зараз живемо, і критика принаймні на протязі десятиліття буде схожа. Цьому є причина і вона називається – ми зараз живемо! Актуальність теми, актуальність стилю, актуальність мови – теж є досить важливими факторами. Погодьтесь, у 90-тих роках не було тієї літератури, що зараз і зараз відповідно меншає тієї яка була тоді (ми не говоремо про сміття/не сміття, бо того у всіх покоління – достатньо). І критика у ті часи була відповідно інша. Важливий фактор – це часовий фактор. Для прикладу – ви можете писати так же ж ідеально як класики, але класиком ви не станете! Бо класики – є класиками, а ви всього лише пишете як класики.

          І останнє, будь яка критика – це увага, якщо вам радять люди що добре що погано – варто слухати, поки є така можливість. Багато поетів слухають, читають, вивчають і закидають цю справу – бо важко. Ще більше не слухають і забуваються наступного ж дня. І тільки одиниці – вивчають, спотикаються, стукають словами об стіну, але ідуть і через кілометри досвіду – творять!
          А з творчості – вже народжуується критика, актуальність, мода і все тому подібне, що можна прочитати у статті і за посиланням в вікіпедії. Можна постаратися і знайти більше. Тому що критика як статистика, вона не існує сама по собі, вона народжується уже з того що є. А те що є, звідки беркться? Правильно – з творіння.

          П.С: велика помилка читати критичні статті і бігти опісля – читати творчість критика. Бо критика і творчість – це як банан і камінь, подумайте як їх додати, якщо зможете – то ви геній, якийсь такий як те що вийде.

          :!:

          • Eisenwolf Eisenwolf коментує:

            Ого! Цей гіперкоментар “тягне” на самостійний публіцистичний твір!
            Постскриптум бомбезний! Я його вже цитував десь

      • Maria Maria коментує:

        Я пораділа, наприклад, що на сайті з’явився такий текст, легко читається, і головне – про важливі і актуальні речі. Усі ми є читачами, та признайтеся, хтось більше, а хтось менше досвідченим у цій справі. Література, повторюся, це також наука, вивчають історію літератури та її теорію. Можна писати тут наукові статті, де будуть посилання на першоджерела, цитати і подібне, та більшість з користувачів сайту не дочитають їх, а В”ячеслав написав легко, образно (сподобалося порівняння зі шкарпетками:) і цікаво.
        Не розумію, навіщо боятися критичних зауважень, тим більше обгрунтованих, і переносити свій не надто приємний досвід зустрічі із критикою на непричетних до того людей.
        З повагою, Марія Манорик, філолог.

    • Любомир коментує:

      а хто такий БТІ, і з чим його їдять?

      дайте посилання, будь ласка

  2. В’ячеславе, оце ти зі шкарпетками прямо всю мішень теорії літератури розніс. :mrgreen:
    Що таке верлібр – для мене це завжди буде ритмізований вірш. Бой Римовані строктуризовані хоч і мають ритм, але у верлібрах він чіткіший.
    “Ціле покоління геніїв?” – знову ж влучно, плакати і себе вигороджувати у віршах – 100% ознака генійства!!! Я так само ж думаю як і ти.
    “А «співають», як правило, про «себе коханого»” – недавно читав на одному конкурсі список віршів. Цитую перші рядки:

    “Я люблю тебе різну,”

    “Я забагато взяв авансу від життя”

    “Моя самотність надто вперта”

    “Я слухаю тишу в кімнаті,”

    “Я ховаю тебе у рядки, ”

    “в мене немає кохання”

    “у баченні нічого нічого я не бачу”

    “я ніяк не можу второпати ”

    “хочеш я вимкну на мить какофонію міста”

    “Вже котру весну без тебе ”

    “Я тобою в мелодії…”

    “Я тепер коробочка,”

    “Метелики прокрадуться вихором у мозок. І соціофобія задимиться новим Я”

    “Я все розклала по порядку”

    “Закохалась Гусінь у Жука,”

    “Ти прийшов до мене в четвер вранці”

    “Ти прийшов і пішов”

    “Не знав в житті я більших втіх”

    “Ковток повітря я вдихаю. Повітря-трамал З сиропу канал, в легенях залишаю. ”

    “Відріжу нижню, я, губу,”

    “У мене між грудями видно”

    “Я вже доросла і не мислю зображеннями”

    “Навіщо тобі крем для тіла?”

    “Я вся в тріщинах”

    І це різні вірші! і це всі підряд. Винятки були десь 2 чи 3.
    Все це я бачу як: “Ти такий, а я така і все це разом каша малаша, але прийде час і всьо буде добре. Я Я Я Я бо Я”.
    Хоча серед цих “початків” і є хороші вірші, але картина все ж яка смачна для критика нє? :mrgreen:
    У статті є ше декілька смачних цитат, потім розсмакую ще.

  3. Vikont1967 коментує:

    Молодець, Славіку!

  4. Наталя Боровик Наталя Боровик коментує:

    як я люблю розумних людей, це капєц :grin: :razz:
    Славіку, дякую за статтю!)

    • Eisenwolf Eisenwolf коментує:

      Я теж люблю розумних людей. Саме тому і сиджу на “Рукописі” :evil:
      Будь ласка (за статтю)!

  5. Олена Олена коментує:

    Слава, сюди ще треба викласти з вк турнірне «ФІЛОСОФІЯ» ПОЕТИЧНИХ ЗМАГАНЬ. То теж дуже цікавий та корисний матеріал :cool:

  6. Любомир коментує:

    усе правильно сказав, окрім “Утім, сідати за верлібри треба з великим літературним багажем за плечима”.

    а чому не можна сісти одразу за верлібри? ввесь світ давно пише вільним віршем і забув, що таке рима. хочеш одразу писати верлібром – будь ласка. до чого тут якась баґажа з “клясичної” поезії?

    щодо ритму у вільному вірші, то це є дуже складна матерія. а щодо рим у вільному вірші – “увольте”. вони там, радше, виняток. у Маяковского щось подібне є. а звиклим пеотичним обивателям ніц ховати не треба

    P.S. я пишу і писатиму наДхнення

    • Eisenwolf Eisenwolf коментує:

      Це написано радше як застереження (зважаючи на те, ЯК зараз часто пишуть верлібри). То ми з тобою (та ще дехто) знаємо, що автор може класно писати верлібри і наламати дров у силабо-тоніці суто через особливості свого обдарування (незалежно від досвіду). Але для початківця (тут, здається, всі ми такі, і багато хто ще не знайшов “своє” в літературі) краще таки починати з чогось ритмовано-римованого, де чітко видно всі елементи, а вже потім, якщо є бажання, перемикатися на “вільні вірші”, для яких, на моє глибоке переконання, треба мати особливе чуття слова.

      Правду кажеш. Ритм у верлібрі – складна, складнюща матерія (для мене зокрема), і тут можна довіку холівари розводити. Ось тому і не раджу починати писати з цього типу творів. У будь-якому разі, я черговий раз користуюся своїм правом на суб’єктивний погляд. Дякую за твій відгук! Змушує думати, думати, думати, а ще більше – шукати, шукати, шукати.

      P. S. :idea:

  7. Vikont1967 коментує:

    Мені цікава думка народу з приводу співвідношення в оцінці римованих і неримованих композицій, в т.ч. верлібрів. Кілька разів уже чув думки, що класика, силаботоніка- це вчорашній день, а верлібри – це якраз тєма, це зразки найбільш “продвинутих”, інтелектуальних авторів. Мовляв, старий, ти не шариш. Нічого свіжу думку заганяти в рамки. Так вся Європа пише. Питання- чи варто ставити вище такі твори? А також які ваші критерії оцінки верлібрів? Потрібна нищівно-категорична, конкретно-конструктивна чи менш об’єктивна, але толерантна оцінка творів? Наперед дякую.

    • Це здається все залежить від задачі. От на нашому конкурсі цього ражу римоване буде – виже.
      Якщо брати в загальному, то я писав “Важливий фактор – це часовий фактор.” і проти того закону не попреш.
      На початках. А це вже потім правила встановлює, хто їх пише :idea:

    • Юрій Баюрак Юрій Баюрак коментує:

      Мені здається,що прихильники як верлібрів,так і римованих віршів однаково залишаться при своїх думках та переконаннях. Кожному імпонує свій стиль. Проте казати,що верлібр це зараз модно,а інше ні,я б не наважився. Справа в тому,що дійсно і Європа,і Америка пишуть верлібрами,але тут ще впливає такий фактор як звучання мови. Не можна прирівнювати англійську до української. В нашій мові можна творити багато чого,що в англійській Вам ну ніяк не вдасться.

    • Maria Maria коментує:

      А навіщо римовані і неримовані вірші потрібно по-різному оцінювати, це все література і тут діють одні методи аналізу, єдине, що буде їх відрізняти – це засоби поетики, які будуть аналізуватися. Розмови про вчорашній і сьогоднішній день поезії, тобто рими і верлібри, не більше, ніж розмови людей, котрі щось чули, або хочуть здаватися всезнаючими. В Україні багато авторів пишуть досі римовану поезію, актуальну, красиву, образну, багато хто пише верлібри, також добрі, які хочеться читати, так буде. Помітний розвиток і збільшення кількості неримованих віршів можна пояснити історичними умовами, літературною епохою, до якої належать автори, творчість кінця ХХ ст. (в Європі цей процес почався значно раніше) називають постмодерною, а в зв”язку з цим і протиставлення письма усім загальноприйнятим нормам, включаючи римування. Українська мова силабо-тонічна, тому її поетику ніщо не обмежує, як, наприклад, сталі наголоси (на першому, останньому, чи ще якомусь складі), чи інші засоби граматики (повернемося до англійської) ітд. Ми надалі можемо писати і римовані, й неримовані вірші, потрібно радіти цьому і використовувати можливості у практиці:). Що таке верлібр і як його оцінювати написав В”ячеслав вище. І не забувайте, звісно, про душу, вона підказує, яка поезія справжніша.

      • Eisenwolf Eisenwolf коментує:

        То все провокації літературних сепаратистів. :twisted: :mrgreen: Згадалося:

        Поль Верлен. ПОЕТИЧНЕ МИСТЕЦТВО

        Найперше – музика у слові!
        Бери ж із розмірів такий,
        Що плине, млистий і легкий,
        А не тяжить, немов закови.
        Не клопочись добором слів,
        Які б в рядку без вад бриніли,
        Бо наймиліший спів – сп’янілий:
        Він невиразне й точне сплів,

        В нім – любий погляд з-під вуалю,
        В нім – золоте тремтіння дня
        Й зірок осіння метушня
        На небі, скутому печаллю.
        Люби відтінок і півтон,
        Не барву – барви нам ворожі:
        Відтінок лиш єднати може
        Сурму і флейту, мрію й сон.

        Винищуй дотепи гризькі ті,
        Той ум жорстокий, ниций сміх,
        Часник із кухонь тих брудних -
        Від нього плач в очах блакиті.
        Хребет риториці скрути
        Та ще як слід приборкай рими:
        Коли не стежити за ними,
        Далеко можуть завести.

        Хто риму вигадав зрадливу?
        Дикун чи то глухий хлопчак
        Скував за шаг цей скарб, що так
        Під терпугом бряжчить фальшиво?
        Так музики ж всякчас і знов!
        Щоб вірш твій завше був крилатий,
        Щоб душу поривав – шукати
        Нову блакить, нову любов,

        Щоб мчав, де далеч непохмура,
        Де чари діє вітерець,
        Де пахне м’ята і чебрець…
        А РЕШТА ВСЕ – ЛІТЕРАТУРА. :evil:

  8. Андрій Мирохович Андрій Мирохович коментує:

    хороша стаття. дійсно, завжди бентежить, коли текст на тебе міряють (є в мене текстик “мій Беніто”, і завжди почуваюсь заскоченим, коли мене коментують в стилі – да, фашисти молодці, тепер би таких. з іншого – ну як поясних, що мова про мого Беніто, а не про їхньог дуче? (ну то я так, відволікся на саморекламу – даруй таку нескромність)
    а посутньо – не вірю я в корисність таких статей, виглядає на те, що кому цікаво – той і так все це знає. а в кого натхнення чи я-пишу-для-себе, таке-моє-самовираження – той такого і не прочитає, бо читає тільки свої тексти і тексти тих, хто прокоментив його, що він геній (або не читає, а коментує навзаєм – ти теж, оь така звиродніла фантазія на тему “ми, поети, повинні підтримувати один одного”).

  9. Rush коментує:

    Мені взагалі дуже подобається цей сайт. Як зайшла так майже не вилажу. Читаю… Мене все дуже захоплює!!! Дякую за статтю, дуже пізнавально. Я так би мовити аматор, так чи не підкажете, що таке тріолет? І ще б мені теж хотілося тут і свої твори( ми їх на літстудії лагідно звемо етудиками) викласти, а ви їх прокоментували… :?:

    • Наталя Боровик Наталя Боровик коментує:

      щодо тріолетів. щоправда російською
      http://ru.wikipedia.org/wiki/%D2%F0%E8%EE%EB%E5%F2

      я колись писала такий:
      не лишай за собою слідів,
      щоб вони не приводили сни.
      віра сліпне, а зір – поготів;
      не лишай за собою слідів.
      забувай все, що бачити смів,
      коли з небом гуторив на “ти”.
      не лишай за собою слідів,
      щоб вони не приводили сни.

    • Наталя Боровик Наталя Боровик коментує:

      публікуйтеся! ми залюбки почитаємо :evil:

Залишити коментар


Top