« Райські яблучка»

Автор:     Категорія: Збірки, Київ весна (2011), Поезія

Зачем Ева сорвала яблоки в саду

с райского дерева в раю

для того чтобы похвастаться

в памяти остается у мужчин …

Поезия.docx райские яблоки\

Навіщо Єва зірвала яблука в Раю

з райського дерева в «Раю»

для того щоб похизуватися

у пам’яті залишається в чоловіків

Приспів: рай тому кто читає Євангелію

про Єву і заповідь Христа і Господа

мені до «Раю» як до неба, і небес

як до мрії, і мрії!

Коли ця історія була

ніби учора Єва согрішила

життя жорстоко б’є у пояс

усіх святих зі святого письма

Приспів: рай тому кто читає Євангелію

про Єву і заповідь Христа і Господа

мені до «Раю» як до неба, і небес

як до мрії, і мрії!

Зустрічали земляни людей з «Раю» і «Аду»

Багато людей святих на своїм віку

Але ніколи не знали і не знали

а жива і між нами в Раю

Приспів: рай тому кто читає Євангелію

про Єву і заповідь Христа і Господа

мені до «Раю» як до неба, і небес

як до мрії, і мрії!

Євангелія книга для віруючих

не в ту Єву, що жила для себе

вона порушила заборону не бери

Євангелія завжди с тобою  і наяву!

Приспів: рай тому кто читає Євангелію

про Єву і заповідь Христа і Господа

мені до «Раю» як до неба, і небес

як до мрії, і мрії!

(Автор Кучма Людмила)

 

 

Дивачка/Київський вокзал

Автор:     Категорія: Чернівці (2012)

Київський вокзал
місто Чернівці,
маразм їй малював
ті знаки на руці,

атласом зіпсованим
торкався до чола
-не кожен зрозуміє
чого вона вола

голосом дивачки,
роз’ятрено сліпої,
яка з брехливим містом
готується до бою

надмірно-незбагненним,
занедбано-свідомим,
де має бути крапка-
їй мозок каже коми.

Перше з Чернівців

Автор:     Категорія: Життя групи, Чернівці (2012)

Протягом вихідних, що минули, активні учасники групи “Поезія – це завжди непосторність…“, зібрались на ще одній творчій зустрічі. Цього разу нас вітало місто Чернівці, а також vic.tor.doc, який провів невеличку екскурсію своїм уже рідним містом.

Детальніший звіт буде пізніше, я поки що дякую усім за приємні миті і чудовий настрій від спільно проведеного часу.
Університет ім. Федьковича (червона зала)

Подорож додому

Автор:     Категорія: Славське рок (2011)

Подорож додому

Скільки часу потрібно людині, аби наважитись зняти маску буденної байдужості? Скільки треба проїхати, щоб збагнути, де саме твій дім? Скільки треба побути на самоті, щоб відчути необхідність чиєїсь присутності?

Ці питання не мали б для мене сенсу ще три тижні тому. Вони і зараз здаються не більше за псевдо філософську прелюдію до розповіді. Але ж треба якось починати…

Як воно у Славську фото

Далі цікавіше…

Славське. Віршовані спогади.

Автор:     Категорія: Життя групи, Зустрічі, Славське рок (2011)

Коли картинки починають рухатись і розмовляти

а зустрічі відбиватись в пам”яті

ніби сліди від праски

відокремлюючи класні миті

від СУПЕРКЛАСНИХ

повільно

кадр за кадром

слово за словом

посмішка за посмішкою

перегортаючи

вечірні посиденьки в нічні

а нічні в ранкові

виникає бажання підти прогулятись

абикуди

і неаби з ким

а з цими ж картинками

кольоровими

усміхненими

живими

і коли сонце намагається знайти

своїх клієнтів

виходить це не одразу

бо за деревом дерево

а за деревом дерево

а за деревом дерево

а за деревом дерево

А що ти хотів-Карпати!

І ось коли вкотре зустрічаєш

знайому-незнайому авку

і не зустрічаєш ту на яку розраховував

така секундна нарізка пам”яті

коли прокидається

все зводиться до банально-дивного

відчуття того

що все геніальне-просто

просто треба зголоситись на зустріч

кілометрами долаючи колії

перетинаючи місто за містом

врешті зійти на своїй

врешті побачити всіх…і кожного….

Дмитро Бовдуй

***

Палали гори туманом,

Палали очі життям,

Лилися карпатським чаєм

Вірші з філіжанок.

Дощило за вікнами днів,

Дощило. Гріли слова,

Заплетені нитками рук,

Що стрічають світанок.

Олена Славінська

 

Кам”янець – Подільський. Віршовані спогади.

Автор:     Категорія: Життя групи, Зустрічі, Кам"янець - Подільський (2011)

Ми – діти сонця, дощу і квітів,

Малюєм стіни дорожніх днів

У різнобарвні картини блакиті

Розписом щастя казкових віршІв.

 

Ми – діти вражень, фортець, усмІшок,

Доріг камінних. На пульсі – час

Спиняє рух небесних автівок

Бо небо – хіппі сьогодні для нас.

Олена Славінська

 

Київ. Весна. Віршовані спогади.

Автор:     Категорія: Життя групи, Зустрічі, Київ весна (2011)

Коли роз”їдуться всі поїзди і маршрутки

І ще не надто розумієш, що то було:

Завірюха на пару днів, чи літній дощ,

Де ти промок до нитки,

Бо тебе, як нитками, прошили ці люди,

Їхні слова і кроки, їхні очі і руки,

Бо бігати у ці дні зовсім інакше, ніж завше,

І втома із тих, за якими ще довго сумуєш,

Гортаєш фотографії, вдивляєшся у щирі посмішки

І не відпускаєш ті хвилини, складаєш

в коробочку щастя.

Марійка Манорик

***

Йти невідомими вулицями Києва

У пошуках блукаючого часу

І..

Почувати себе вдома

Поруч із посивілими від часу соснами.

Почувати себе у Львові,

Минаючи будинки на полотні сепії.

Почувати себе порожнім близько 22.00,

Мов пляшка випитого кефіру

З присмаком кропив’яного солоду

І вокзальних хвилювань…

Звільніть, будь-ласка, вагони,

Поїзд далі не їде.

Станція – додому…

Кінцева.

Олена Славінська

 

Львів. Зима. ВІршовані спогади

Автор:     Категорія: Життя групи, Львів зима (2011)

Між (зустрічами)

 

Приховані усмішки

у щілинах вічних чекань

десь

між словами-поглядами

загублені –

покликані гріти

серця.

John Hnativ

***

На позначці щастя – заряджено

До неба не так вже й далеко,

Всього лиш 12 метрів.

Втома й проблеми в відрядженні.

 

На позначці пам’яті – спогади

Складу їх у чайну листівку

І по містах України

Розкидаю у сніги – опади.

Олена Славінська

***

Нас зустріла гаряча зима.

Сніг вже танув,

вже кликав весну.

нас чекали Аліска і Славік.

А трамвай наш не їхав

…ну й ну!

Потім чай,

такий теплий,

гарячий.

Пахнув травами, сонцем Карпат.

Різні виставки

й ти такий сплячий…

І де ж був тоді наш зорепад?

Загадали б бажання всі швидко,

всі одне і всі разом,

гуртом.

Ах яке? Та хіба ж так не видко?

Смакувати щоб віршами знов.

***

ми блукали між мокрих вулиць

і тримались за руки

пролітала самотнім фільмом

під ногами бруківка

а на стінах висіли написи

що до неба 12 метрів

замерзали

і кутали тіло у кілька светрів

у блокнотах з’являлися трохи дивні записи

і ті милі листівки з зображенням міста Лева

що вже стало для нас майже рідним

ми літали у небі

і плавали в краплях дощу

і топили свій холод у чашці гарячого чаю

а смачними віршами заїдали

надокучливий голод

співав дощ

ми тримались за мокрі руки

і блукали між вулиць.

Юля Костьо

***

На смак – неначе “чай без ГМО”

І ваші щічки від морозу вже червоні,

Як радісно, що це таки було,

І спогади так зігрівають всім долоні.

Яна Лієва

 

Львів. Осінь. Віршовані спогади

Автор:     Категорія: Життя групи, Львів осінь(2010)

Осінь в об’єктивах старих фотокамер

 

Моя осінь відбита в об’єктивах старих фотокамер,

напружено чекає моменту, щоб вибратись

на волю і повністю розчинитись у

дотиках твоїх ніжних рук.

 

Моя осінь несвідомо заблукала у самотніх парках,

закуталась у вологу ніч, невпинно чекаючи

на безнадійну зустріч із твоїм

магічним поглядом.

 

Моя осінь готова розкрити свої таємні козирі –

задіяти оркестри вітру, впасти листям до

колін, змусивши божеволіти серце,

щоб цілувати тебе під дощем.

John Hnativ

***

Сліди думок на Львівському вокзалі,

Відбитки пальців на рядках віршів

У пам’яті карбуються в скрижалі

Яскравим відблиском щасливих голосів.

Бруківка днів складається в дорогу

З осінніх митей паркових алей,

Затамувавши дощову негоду,

Зігрівши сонячним сполученням ідей.

Олена Славінська

 

 

Гогольfest в Києві. Віршовані спогади.

Автор:     Категорія: Гогольfest в Києві (2010), Життя групи

Києвізм пахне зеленою травою

стоптаними тротуарами і підписаними книжками

а ще фіолетовою сценою і рамами з намальваними нами

у ньому найщиріщі почуття любові і дружби

розсипані груші в центрі і яблука з ящиків на пам”ять

букет з зів”ялих і і сухих вже квітів і айстри

чим не казка…

***

Моя осінь, як болото, замішана,

Та не чорна, яскраві у ній кольори,

Просто знаєте, ці дні непомітно так

Корінням підняли мене догори.

 

Моя осінь радості й суму

Із питаннями “йти?” чи “не йти?”

Розкопала мене, наче поле поосені,

Щось шукає, їй вірю, – сліди?

 

Моя осінь з розгубленістю, та не зі снами,

І не знаю, куди ще втекти…

 

Моя осене, маленька моя зірочко,

Я чекаю тебе, ти прийди.

Марійка Манорик

***

Не запитуй нічого.

Під стукіт коліс заколишуся.

Раптом зникне між нами гудками перервана лінія.

Тому – сміх.

Цьому – стогін.

І тиша болюча розкришиться

світлотінями,

плямами,

станцій іскринками синіми…

 

Зайвий клопіт в словах –

розуміння приходить на виході –

на яскравім пероні –

перетині напрямків й поглядів.

Ти ховай – не ховай голос слів за мовчаннями тихими,

що було – те було…

Зустріч душ у мандрівці світоглядів.

 

І зустрічами взагалі.

 

О.С.

На дрібних сторінках

антології твоїх зустрічей

висихають під сонцем

карпатські духмяні трави.

Визрівають сни,

листопадом жовтневих пустощів.

І скидає час

свої крила на переправі.

 

Ти давно живеш

в цих томах роздоріж й перетинів.

Між бруківки літер

ростуть почуття-закладки.

А гнучка поетика

обплітає тебе зсередини,

як новий сюжет

і початок усіх початків.

Оленка Бараненко

 

Top