Зачем Ева сорвала яблоки в саду

с райского дерева в раю

для того чтобы похвастаться

в памяти остается у мужчин …

Поезия.docx райские яблоки\

Навіщо Єва зірвала яблука в Раю

з райського дерева в «Раю»

для того щоб похизуватися

у пам’яті залишається в чоловіків

Приспів: рай тому кто читає Євангелію

про Єву і заповідь Христа і Господа

мені до «Раю» як до неба, і небес

як до мрії, і мрії!

Коли ця історія була

ніби учора Єва согрішила

життя жорстоко б’є у пояс

усіх святих зі святого письма

Приспів: рай тому кто читає Євангелію

про Єву і заповідь Христа і Господа

мені до «Раю» як до неба, і небес

як до мрії, і мрії!

Зустрічали земляни людей з «Раю» і «Аду»

Багато людей святих на своїм віку

Але ніколи не знали і не знали

а жива і між нами в Раю

Приспів: рай тому кто читає Євангелію

про Єву і заповідь Христа і Господа

мені до «Раю» як до неба, і небес

як до мрії, і мрії!

Євангелія книга для віруючих

не в ту Єву, що жила для себе

вона порушила заборону не бери

Євангелія завжди с тобою  і наяву!

Приспів: рай тому кто читає Євангелію

про Єву і заповідь Христа і Господа

мені до «Раю» як до неба, і небес

як до мрії, і мрії!

(Автор Кучма Людмила)

 

 

Київський вокзал
місто Чернівці,
маразм їй малював
ті знаки на руці,

атласом зіпсованим
торкався до чола
-не кожен зрозуміє
чого вона вола

голосом дивачки,
роз’ятрено сліпої,
яка з брехливим містом
готується до бою

надмірно-незбагненним,
занедбано-свідомим,
де має бути крапка-
їй мозок каже коми.

Протягом вихідних, що минули, активні учасники групи “Поезія – це завжди непосторність…“, зібрались на ще одній творчій зустрічі. Цього разу нас вітало місто Чернівці, а також vic.tor.doc, який провів невеличку екскурсію своїм уже рідним містом.

Детальніший звіт буде пізніше, я поки що дякую усім за приємні миті і чудовий настрій від спільно проведеного часу.

Подорож додому

Скільки часу потрібно людині, аби наважитись зняти маску буденної байдужості? Скільки треба проїхати, щоб збагнути, де саме твій дім? Скільки треба побути на самоті, щоб відчути необхідність чиєїсь присутності?

Ці питання не мали б для мене сенсу ще три тижні тому. Вони і зараз здаються не більше за псевдо філософську прелюдію до розповіді. Але ж треба якось починати…

Далі цікавіше…

Коли картинки починають рухатись і розмовляти

а зустрічі відбиватись в пам”яті

ніби сліди від праски

відокремлюючи класні миті

від СУПЕРКЛАСНИХ

повільно

кадр за кадром

слово за словом

посмішка за посмішкою

перегортаючи

вечірні посиденьки в нічні

а нічні в ранкові

виникає бажання підти прогулятись

абикуди

і неаби з ким

а з цими ж картинками

кольоровими

усміхненими

живими

і коли сонце намагається знайти

своїх клієнтів

виходить це не одразу

бо за деревом дерево

а за деревом дерево

а за деревом дерево

а за деревом дерево

А що ти хотів-Карпати!

І ось коли вкотре зустрічаєш

знайому-незнайому авку

і не зустрічаєш ту на яку розраховував

така секундна нарізка пам”яті

коли прокидається

все зводиться до банально-дивного

відчуття того

що все геніальне-просто

просто треба зголоситись на зустріч

кілометрами долаючи колії

перетинаючи місто за містом

врешті зійти на своїй

врешті побачити всіх…і кожного….

Дмитро Бовдуй

***

Палали гори туманом,

Палали очі життям,

Лилися карпатським чаєм

Вірші з філіжанок.

Дощило за вікнами днів,

Дощило. Гріли слова,

Заплетені нитками рук,

Що стрічають світанок.

Олена Славінська

 

Ми – діти сонця, дощу і квітів,

Малюєм стіни дорожніх днів

У різнобарвні картини блакиті

Розписом щастя казкових віршІв.

 

Ми – діти вражень, фортець, усмІшок,

Доріг камінних. На пульсі – час

Спиняє рух небесних автівок

Бо небо – хіппі сьогодні для нас.

Олена Славінська

 

 

Між (зустрічами)

 

Приховані усмішки

у щілинах вічних чекань

десь

між словами-поглядами

загублені –

покликані гріти

серця.

John Hnativ

***

На позначці щастя – заряджено

До неба не так вже й далеко,

Всього лиш 12 метрів.

Втома й проблеми в відрядженні.

 

На позначці пам’яті – спогади

Складу їх у чайну листівку

І по містах України

Розкидаю у сніги – опади.

 

Осінь в об’єктивах старих фотокамер

 

Моя осінь відбита в об’єктивах старих фотокамер,

напружено чекає моменту, щоб вибратись

на волю і повністю розчинитись у

дотиках твоїх ніжних рук.

 

Моя осінь несвідомо заблукала у самотніх парках,

закуталась у вологу ніч, невпинно чекаючи

на безнадійну зустріч із твоїм

магічним поглядом.

 

Моя осінь готова розкрити свої таємні козирі –

задіяти оркестри вітру, впасти листям до

колін, змусивши божеволіти серце,

щоб цілувати тебе під дощем.

 

 

Києвізм пахне зеленою травою

стоптаними тротуарами і підписаними книжками

а ще фіолетовою сценою і рамами з намальваними нами

у ньому найщиріщі почуття любові і дружби

розсипані груші в центрі і яблука з ящиків на пам”ять

букет з зів”ялих і і сухих вже квітів і айстри

чим не казка…

***

Моя осінь, як болото, замішана,

Та не чорна, яскраві у ній кольори,

Просто знаєте, ці дні непомітно так

Корінням підняли мене догори.

 

Моя осінь радості й суму

Із питаннями “йти?” чи “не йти?”

Розкопала мене, наче поле поосені,

Щось шукає, їй вірю, – сліди?

 

Моя осінь з розгубленістю, та не зі снами,

І не знаю, куди ще втекти…

 

Моя осене, маленька моя зірочко,

Я чекаю тебе, ти прийди.

Марійка Манорик

***

Не запитуй нічого.

Під стукіт коліс заколишуся.

Раптом зникне між нами гудками перервана лінія.

Тому – сміх.

Цьому – стогін.

І тиша болюча розкришиться

світлотінями,

плямами,

станцій іскринками синіми…

 

Зайвий клопіт в словах –

розуміння приходить на виході –

на яскравім пероні –

перетині напрямків й поглядів.

Ти ховай – не ховай голос слів за мовчаннями тихими,

що було – те було…

Зустріч душ у мандрівці світоглядів.

 

І зустрічами взагалі.

 

О.С.

На дрібних сторінках

антології твоїх зустрічей

висихають під сонцем

карпатські духмяні трави.

Визрівають сни,

листопадом жовтневих пустощів.

І скидає час

свої крила на переправі.

 

Ти давно живеш

в цих томах роздоріж й перетинів.

Між бруківки літер

ростуть почуття-закладки.

А гнучка поетика

обплітає тебе зсередини,

як новий сюжет

і початок усіх початків.

Оленка Бараненко