У ніч на страсну п’ятницю

Автор:     Категорія: Проза

1

Віта Чубко прокинулася о сьомій. За вікном лив дощ, у квартирі було холодно і сиро, з поцвілої стелі капотіла вода і монотонний стукіт крапель по алюмінієвій мисці доводив до сказу. Аби не чути цього звуку, дівчина ввімкнула «Перець-ФМ» і, кутаючись у махровий халат, подалась до ванни. Там вона довго грілась під гарячим душем, потім ще довше заварювала каву і пила її з еклером, наповненим кремовою начинкою. Оглянувши небо крізь запилену шибку, вона подумала, що сонця сьогодні не дочекається. Аби хоч якось відтягнути похід на вулицю, Віта ввімкнула комп’ютер. Інтернет глючив і Далі цікавіше…

Дуже старий Стоун

Автор:     Категорія: Проза

Він  лежав на березі синього моря –  великий, граційний, самотній.  І кожен, хто проходив узбережжям, зупинявся на мить, здивований: як він тут опинився сам серед золотого піску? Може, бурхливе море під час цунамі тисячолітньої давнини виштовхнуло його зі своїх потаємних глибин? Може, піщана буря проникла в його схованку і закотила в таку далечінь? А може, якийсь подорожній знічев’я приніс із кримських гір, що за сотні кілометрів від узбережжя?.. Далі цікавіше…

Машина часу

Автор:     Категорія: Проза

Моє ім’я Григорій Путіщак,я український науковець. Із самого дитинства моєю мрією була машина часу,коли у дитинстві я читав книжки про сиву давнину,про Римлян,Спартака мені хотілося потрапити у їхній час,у час гладіаторів. Однією втіхою для мене була мрія про подорожі у часі.

Завжди хотілося битись на мечах,їздити на конях,і ходити в походи на інші країни. Коли я подорослішав,і вчився в академії,я згадав про мрію дитинства,машину часу,з кожним днем вона ставала для мене все жаданіше. Далі цікавіше…

Вітер змін

Автор:     Категорія: Проза

Одного прекрасного погожого вечора люди поспішали додому. Це був кінець серпня. Подекуди дехто з них зупинявся, щоб насолодитися останнім сонячним промінням. Літо – це, зазвичай, прекрасні спогади про відпочинок на морі чи приємну поїздку на пікнік, а чи знайомство з коханою людиною. Так чи інак, але всюди вирувало життя. І лише в звичайному шкільному дворику час ніби зупинився. Зовсім скоро і це шкільне подвір’я наповниться галасом, сміхом учнів. А зараз лише лунають мелодійні звуки гітари. Та легкий вітерець змін куйовдить неслухняні хлопчачі чуби і торкається щічок дівчат.
Дев’ять дівчат і вісім юнаків перемовляються між собою, слухаючи музику, яку грає темноволосий хлопчина. Зовсім скоро вони всі розлетяться, хто куди мріяв.Вони вже зробили перший крок – склали успішно ЗНО, вступили до вишів, де на них чекають нові друзі, нові можливості. Життя готує для цих минулих школярів свої пастки. Так, будуть у них свої труднощі, свої радості. Доросле життя здається їм величезним океаном, яке, однак, не позбавлене своїх підводних каменів. Але, коли тобі лише сімнадцять, то зовсім не хочеться думати про це.
– А пам’ятаєте, як ми репетирували вальс, сперечались з паралельним класом? А раніше жалілись на вчительок. А чудову поїздку до Львова пам’ятаєте. Зараз здається, ніби ці події були дуже-дуже давно, – озвалась темноволоса дівчина на ім’я Вірка
– Не засмучуйся, Вірко. Ось побачиш хто-хто, а Борисівна нас точно не забуде. Вона ж за нас відповідає, – перекривив вчительські інтонації Іван без злоби в голосі.
– Слухай, Захар, а ти точно повинен у кожного з нас на весіллі зіграти. Слабо? – звернувся Максим до хлопця, який грав на гітарі. Всім було відомо, що Захар любив виступати на сцені.
Той, кого назвали Захаром, лише посміхнувся:
– А чого ж? Тільки запросіть.
– А давайте щось станцюємо. Що ми немічні якісь, щоб отак-от сидіти, – намагалась якось розрядити атмосферу Оленка.
– Правда-правда. Захар, зіграй нам щось,- загукали зразу кілька голосів.
Залунала музика. Завтра на цих колишніх школярів чекає розлука, але це завтра… А поки що вони насолоджуються прекрасними митями, коли можна побути разом і ні про що не думати. Можливо, хтось осудив би їх: такі собі безсердечні, їм сумки потрібно збирати з речами на навчання, батькам допомагати, а вони тут танці влаштували. Ніякі це ще не дорослі люди. Бо дорослими не стають згідно паспорта чи по закінченні школи. Дорослими нас робить життя. Головне тільки, дорослішаючи, не втратити краплю тієї дитячої мрійливості.

***
Вірка, а точніше Віра Сергіївна, зайшла на шкільне подвір’я, туди, де десять років назад вони всім класом влаштували танці, туди, де пережила стільки всього. Уже завтра це подвір’я сповниться галасом учнів, різнобарв’ям квітів, сльозами переляканих мам. Уже завтра колишня школярка Вірка приведе сюди свою маленьку принцесу Іринку. Очі наповнилися вологою. Скільки ще прекрасних митей спізнає її донечка у житті. Вірка загорнулась у шаль, незважаючи на те що вечір був доволі теплим. Праворуч залунали звуки знайомої мелодіїї. Глянула вбік і одразу помітила знайомі обличчя трьох чоловіків і двох жінок – її однокласників. Мало їх і не такі як на фото, але це її минуле. Вірка прийшла на зустріч зі своїм минулим. Змінилися її однокласники, але тільки зовнішньо. Їхні очі зберегли усі ті дитячі мрії та прагнення. А це головне. Яке ж то щастя – побачитися зі своїм минулим. Однокласники – це ніби згадки про ті милі серцю шкільні роки. Вірка зраділа, що бодай на один вечір можна знову поринути у ті прекрасні миті і забути про всі проблеми.

Чорновик. Переклад. Стівен Кінг ” Зелена миля” 4

Автор:     Категорія: Проза

Я зайшов до камери
Коффі. Він відійшов,
пропускаючи мене. Потім знову підійшов до ліжка – воно доходило йому до литки, (ось яким він був високим) і сів. Сів і
поплескав рукою по
матрацу поряд з ним,
потім обійняв мене за
плечі, немов ми сиділи
в кіно і я був його
дівчиною. Далі цікавіше…

Чорновик. Переклад. Стівен Кінг ” Зелена миля” 3

Автор:     Категорія: Проза

ЧАСТИНА 2
МИШЕНЯ НА МИЛІ

Глава 1

Будинок престарілих, де я ставлю останні крапки над “i” називається “Джорджія Пайнз”. Він
знаходиться приблизно в ста кілометрах від Атланти і на відстані двохсот світлових років від життя
більшісті людей –
людей, яким менше
вісімдесяти і які
просто живуть. Вам,
хто читає ці рядки, Далі цікавіше…

Чорновик. Переклад. Стівен Кінг ” Зелена миля” 2

Автор:     Категорія: Проза

Яна Лучко
Окрім мене, тут був
ще один чоловік –
худий старий
в’язень, з
надійних, на прізвище
Гібонз. Він дрімав в
куточку з романом про Дикий Захід на колінах. Спека не дошкуляла
йому, як і не дошкуляло бурчання, стукіт, і лайливі слова які долітали з
лазарету (де, мабуть, було градусів на десять спекотніше і я
сподіваюся, Персі Ветмору Далі цікавіше…

Чорновик. Переклад. Стівен Кінг ” Зелена миля” 1

Автор:     Категорія: Проза

Зелена миля

Стівен Кінг

(переклад на українську Яни Лілл)

Дорогий Постійний

Читач!
Життя – привередлива річ.
Повість, що починається в
цій маленькій книжці,
вийшла саме в такому
виді завдяки
випадковому зауваженню
торговця нерухомістю,
з яким я навіть не був Далі цікавіше…

Армагеддон

Автор:     Категорія: Проза

Масивні неоковирні двері з грюкотом зачинилися, випустили із бетонної коробки тендітного юнака із зовнішністю ельфа. Той, очевидно, був чимось розлючений і його довгі світлі пасма розвіяв вітер.
На похмурих сірих вулицях снували невиразні постаті, що не бачили хмарного неба, та й взагалі не роздивлялися навколо.
«Як же набридло бути батьківською невдачею» виразно напружилося витончене обличчя, таке незвичне на цих вулицях.
«Як набридло боротися за кожен вибір!» скреготіли зімкнені щелепи.
«Чому завжди доводиться бути об’єктом чужих глузувань?! І що такого жахливого у тому, що я хотів стати архітектором?!»
Відповіді не було. Навколо облізлі стіни, потерта бруківка і яскраві біл-борди з рекламою накачаних тіл, що здатні лише до руйнування. Далі цікавіше…

Та, що співає у темряві

Автор:     Категорія: Проза

Навколо чорно-чорно. Не видно куди ступити крок.
Хто поруч?
Скільки їх?
Не пізнати.
Ні тепла. Ні дотику.
Куди йти?
Далеко ще?
Довго?
Часом виникає навіть питання «Навіщо?».
Тоді хочеться зупинитися. Завмерти. Зникнути.
І веде тільки страх, що доведеться залишитися тут на завжди.
А якщо попереду все ж є світло?
Час від часу можна наштовхнутися на щось гостре. Тоді пекучий біль сповільнює ходу. Важко і неуникно.
А йти треба.
Через пустку і невідомість прорізати шлах.
Де мета?
Темрява.
Але що це?
Звідки лунає мелодія?
Жіночий голос дарує пісню.
Незнану, але здається, що чув її колись давно,в часи гармонії і затишку.
Щось таке рідне у розсипах кришталевих звуків.
Хто наважився розірвати пастку тиші?
І темрява вже не здається такою густою і порожньою.
Хтось поруч.
Хтось виведе, ви чаклує жадане світло.
Та, що співає у темряві.

Top