Ішла я навесні простоволоса,
І раптом вітер в очі шугонув.
Такої сили був, що аж здалося –
Проник всередину і в голові загув.
Заглянув там у кожен закуточок,
По звивинах легенько промайнув.
Втікаючи, згубив один рядочок,
Одну цитатку, фразочку одну.
Я підібрала згубу, обтрусила.
Подумала – навіщо це мені? –
Та викинуть уже було несила,
Бо вже припала фраза до душі.
Її хотіла я зробить шедевром,
Тож одягала в пишнії слова,
Та домоглась лише таким маневром,
Що вийшла в мене куля снігова.
Я так сама на себе розізлилась,
Що гнала кляту кулю з голови!
Її я кип’ятком усю залила:
«Розтань і щезни, й душу не трави!»
Вона неначе й танула слухняно,
За словом слово йшло у небуття.
А з-під руїн раптово і неждано
З’являвся вірш, тендітний, як дитя.
Його потрібно ще відшліфувати,
Та твердо я затямила собі:
Що варто по перетягах гуляти,
Бо користь є й від вітру в голові.
Теги: конкурс 2012
(20 оцінок, середня: 3.75 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading ...
Мені дуже сподобалось, ніжно,творчо,креативно.
Файно:)
Трошечки збивають рівномірне читання наголоси. Вони то там, то сям.
Принаймні з першого разу так читалося. А загалом мелодійно
Не “позорься”. вірш поганий.
Може б Вам випити валер”янки? Від нервів?
а я хіба закоментила щось, що схоже на знервоване? просто, з Молінського стібуся
Як на мене, читати цей віршик якраз дуже легко і приємно.
Можливо, я в наголосах і не тямлю.. Але, здається, красиво. 
Дорога моя: вітер “що аж здалося –
Проник всередину і в голові загув”
у Вас в голові що, пусто? навколо звивин… ні! ні! Дорога моя, більше думайте над асоціаціями…
і ці всі слова, закінчені на -ить-уть: “зробить” “викинуть”
на -ії: пишнії (здається..)
- це від нестачі слів для правильного розміру рядка..
знову ж, забагато егоцентризму (на кшталт: я, мої, мене), забагато прийменників, сполучників тощо для “підгонки” до розміру рядка
думайте ще… це – слабо
Вірш-інструкція про те, як НЕ потрібно писати вірші.
Можливо. Я про це не думала, але цікаво.
А от мені, вірш дуже сподобався.
Погоджуюся з Ярославом – звучить мелодійно.
І взагалі – звучить.
Як читач, завжди сприймаю текст відчуттями.
І на мою думку, якщо вірш написаний супер-пупер технічно правильно, але при цьому між рядків пусто, образ не малюється і не відчувається, то він є штучним. І не цікавим.
В даному ж випадку, картинка жива.
Вірш має зміст. І власну оригінальну філософію.
І чому саме так НЕ потрібно писати вірші?
А як потрібно?
Адже “поезія – це завжди неповторність”
Стандартні рамки – клітка для неї.
Ну погодьтеся, натхнення “від вітру в голові” – це далеко не кожному дано.
Щиро бажаю автору творчих успіхів.
Дуже вдячна за теплі і щирі слова! Я відчуваю і думаю так само, і вважаю, що поезія передусім має приносити задоволення і читачеві, і автору. Деякі вірші наче витиснені з тюбика з-під пасти, а в деяких можна заплутатись, як у лабіринті. І взагалі – чи є така наука – “віршотворення”, і якщо є – то де на неї вчать? Як на мене, вірш має даватись легко і невимушено, і литись десь зсередини, а стимулом для його написання може бути будь-що – навіть якась фраза, принесена вітром. Ще раз дуже вдячна за підтримку, Дано, і Вам всього найкращого!
Раджу переглянути фільм “Общество мертвих поетов”.
Мені вірш нагадує “діамант дорогий на дорозі лежав”.
Але не такий образний.
перегляну
бгиги.. ну так. поезія- це завжди неповторність, але далеко не кожна “неповторність”- це поезія.
тут натякали, що талант треба допомогати розвивати. А я от думаю: як перевчити дятла стукати по дереву? Так само і талант: є – сам розвивається, особливо коли людина читає багато, немає… Ну як перевчити дятла стукати, коли в нього призначення лише стукати, шукати харч і жерти? Хоча від попси він відрізняється тим, що все ж таки шукає. Мені допоміг пошук, але я все-єдно продовжую шукати.
Всі ми дятли. Тут більш питання як перевчити на стукання по дереві, а не стальному стержні.
Під гребінку “призначень” всіх сунути анархізм не сповідує, як же ви так?:)
Хоча так, кожен повинен займатися своїм.
Ви не зовсім розумієте, що є саме анархізм. Для когось – це хаос, але ті хто в анархії сповідують порядок. Так що все вірно. Є порядок і мислення також. А під “гребінку” попса якраз усіх хоче причесати. Ви в книжковому магазині давно були? Більшість книжок – дешеве чтиво. В принципі заримувати Країна-калина, життя-буття і психічнохворий може. Я ж не від кого нічого не вимагаю. Власне намарно ремонтувати флігеля за вітром. Просто я не причесуюсь під те, що плющить мій мозок до повної деградації. Так що мене влаштовує жити в меншости. Бо саме такі як я тримаємо цей світ ще жити. Знаєте, якби попса була на висоті від початку землі, то не було б індивідумів такі як Ейштейн, Ломброзо, Фрейд, Курціус, По, Бекон та багато ин. і зараз би ми отак на клаві не цикали, а билися б з мамонтами. Мене цікавить розвиток, а не регрес. Тож вірно підмічено. Най я і дятел, але стукаю саме в гниль дерева. Де найбільше черви. До речі, непогана ідея вірша мені підказана. Щиро вдячний:)
Яко би не знав.
тема цікава
дуже гарний…і свіжий і живий
Дякую, особливо за “свіжість”! Дійсно, деколи іншими очима глянеш на свій твір після коментарів!
Вірш дуже оригінальний, особливий, чудовий!!!!!Так тримати!!!!
Дякую!)))
То кому ж слід віддати заслугу написання цього вірша: вам чи вітрові?
Це колективна праця, ІМХО)))
А Вам лише вітер такі думки приносить?
А взагалі, вірш дуже позитивний і легкий. Просто мереживо, а не вірш. 
Дякую
Спасибі за вірш, легкий і невимушений
Не хочу нікого ображати, та невже ніхто не читає добру сучасну поезію, не читав українських авторів ХХ ст., перекладів виконаних Кочурем, Лукашем, Рильським, Бажаном, Тарнавським…, тому що із захоплень і похвал вище опублікованого вірша можна зробити такі висновки, так можна писати в 16 років, коли вчишся римувати і ховати це в шуфляди глибоко, раджу усім багато читати, це розвиває літературні смаки і робить їх на добрий порядок вищими, а також прислуховуватися до критичних порад, навіть якщо вони вам не подобаються, вчитися ніколи не пізно.
А як засвідчити те, що читаєш таких видатних поетів? Наслідувати їх стилі? Тоді будуть звинувачувати у плагіаті. А критичні зауваження потрібні принаймні для досвіду. Що ж до 16 років…. Ну що поробиш, коли душа не порепана і молода! Не викинути ж її на смітник через це? Пишу, як відчуваю, чого і бажаю всім решта авторам. За комент – щиро дякую.
пані, щиро рада за вашу юну душу, та підліткова література може знайти собі поціновувачів у колі собі подібних, а якщо ви претендуєте на певний рівень, і хочете, щоб ваше письмо ще хтось читав, то до голови варто впускати ще щось, окрім вітру, можете почати і від наслідування стилю когось відомого, та написати про те, що вас турбує і що відчуваєте, вірю, що буде цікаво.
Я вже тим тішуся, що мене читаєте Ви, справжній поціновувач) Якщо моя “підліткова література” когось зацікавила – значить, я недаремно живу на світі. І мій вітер в голові є кориснішим, ніж чорні шори на очах.
мені сподобалось, тому що насамперед цей вірш написаний просто від душі, а не опираючись на “надто правильні стереотипи”!!! продовжуй!!! це просто і дуже гарно!!!
Насправді ЄДИНО правильного “непорочного” підходу все ж не існує – як в поезії, так і в іншому мистецтві. Та й у щоденному житті загалом. Є якісь класичні школи, а є і інше бачення, альтернативне, авангардне і т.д. Хтось любить класичну музику, хтось джаз, а ще хтось – рок. А є такі, що люблять все. Навіщо звинувачувати одне одного в поганому смаку, якщо критерій смаку є дуже суб’єктивною річчю?
Мені вірш сподобався, бо додає хорошого настрою, і вже за це – спасибі!
P.S. Єдине, що я б прийняв з наведених тут порад – то це справді багато читати
Прийму до уваги, почну читати, а то дійсно – навіть не знаю, як це робиться)))
Якщо ви про поезію, то я теж не дуже багато її в житті прочитав
Все ще попереду!
P.S. Певних класиків, перед якими багато падають на коліна (дослівно і в переносному значенні) я не читатиму, якщо для мене вони нудні, чи занадто плаксиві. В житті і так вистарчає негативізму, щоб себе ще свідомо додатково депресувати
лише прошу, не називайте це андеграундом в поезії, а то в мене інфаркт буде
Маріє, де? Хто? Ви про що?
Читати варто всіх. А от висновки робити свої. Богато в депресивності бачуть іронію. Негативізмі – рушій до позитиву. Тому однозначних висновків робити не варто.
Коли є якесь явище – завжди є і причина. Що й варто аналізувати
Ярославе, читати всіх – просто немає часу, тому і вибираю. Щодо негативізму, депресуючих речей – з моєї сторони це не були висновки, а тим більше однозначні, це звичайне особисте, суб’єктивне рішення. Комусь хочеться вводити себе в психічний напів-коматозний стан, чудово, це теж вибір
“А зря”, є багато полови, але між тим можна багато втратити. Скажімо так – поради друзів що читати – кльова річ, але іноді їм порадити теж було б добре.
Ну таке.
Про суб’єктивізми розумію – питання знімається
Як говорив в одному із своїх коментарів Eisenwolf – “Гармонія світу (зокрема літературного) – у різноманітності, тож будьмо трішечки різними, але головне в нас спільне – любов до словесного мистецтва”.
Люди, ми здається закоментувалися. Може досить?
Навіщо виясняти хто кращий, а хто гірший?
Кожен цікавий і талановитий по-своєму. Має свої смаки і вподобання.
А головне – має повне право їх мати.
Пишіть, читайте, спілкуйтеся, одержуйте від того задоволення.
Ми ж тут для цього зібралися. Чи не так?
+500!
а де ж розвиток? Про розвиток забули написати.
Щось таке ніби згадується в “Про нас”
Маю всього одну пораду: не підбирайте більше на вулиці те, що там погано лежить. Краще хай лежить собі.
А як же “Діамант дорогий на дорозі лежав…” ?
Ну дуже цікаво! Ціла полеміка виникла, мало не до глобальних проблем дійшли! Клас, я в захопленні!
От до чого можуть довести такі вірші…
А за коменти всім ще раз щиро вдячна!
А ще я давно, серйозно і назавжди запустила свій трансерфінг. А то бували і депресивні настрої, на кшталт такого:
Я стала ординарна і звичайна,
Я виросла і перезріла навіть.
Робота, дім, подеколи – навчання –
Це й все, що є у моїй долі, мабуть.
Сім’ї нема, і діти – лиш у мріях,
Кохання теж ілюзія, примара…
І скільки так ще жити я зумію,
І пхати день за днем бездумно, марно?
Не доля в мене, а журлива верба,
Разом із нею плачу і сміюся.
Як Гамлет мислю: «Бути – чи не треба?»
Боюсь гріха…. І жити так боюся…
11.09.2006р.
Зніміть мене з цього голосування. В такій попсні я не парюся.
Роксанко,хочу тобі сказати,що твій твір мені сподобався…І справа не в тому,що десь не так підібрана рима,чи не поставлена в якомусь місці кома(це можна виправити в будь яку хвилину),а те,що у вірші відчуваються емоції. Кожен,хто пише з емоціями та від душі залишає у своєму вірші частинку цієї ж душі! То ж пиши,твори та не зупиняйся. І роблячи якісь помилки ми вчимось! А дуже “компетентних” тут критиків,які вже навіть Ліну Костенко попсою називають,не слухай!!! Щасти тобі!
Та ладно!:)))…Що ж Ви так з молодих талантів?!:)))
А що виявилося? Цей автор троль, а Ви кажете:) Дискваліфікованол. Нічого, сайт розкрутиться – інакшен б я його у 2-й день покинув би. Якби не було нічого цікавого, я б тут не вештався:) До речі, цікава фішка, коли ти читаєш, а коментити в западляк. Можна мовчки поставити бали
п.с. Чомусь оте зелене чудо мені симпатичне
Хоча 50% випадків цю фішку використовують не за призначенням, таке помітив
twisted (так пише під тим смайликом) – викривлений, викручений, звивистий, кострубатий, накручений, покручений, сплетений… Я так розумію цей смайлик можна ставити коли тобі дуже сильно закрутили голову:)))
Підписи не відповідають картинкам, тому – суто сцб’єктивне відчуття куди і кого ставити
Зелений теж подобається
А дзджілка
– це вобщє “івіл”, шо з онглійської означає “зло” 
Володимире,слова свої забираю назад
Зможеш до точности заримувати слово морка? Я зараз поспішаю – малого веду до садка, потім подумаю ще над римами. Почитай Євгена Плужника (клясика не менш значуща ніж Костенко для Вас. Набагато більша) подивися як він вправно орудував з римою. Отам справжні емоції, сильні рими. Повчися. Принаймі він мій вчитель назавше. А таке писали і до Костенко. Цьому віршу по техніці як мінімум років 150
А-а-а, ото з морквою – давній літприкол. Як у російській мові зі словом “лебедь”
А один чувак моркву таки заримував, ще й точно, ще й складеною римою.
Я зараз ту “моркву” НА СТІНІ ЗАПОСТЮ СВОЇЙ.
люди, може ви вже заспокоїтеся трохи? літературу потрібно вивчати, як математику чи хімію, чомусь же не всі, хто пише, стають відомими чи знаними у вузькому колі принаймні, подумайте про це, якщо маєте можливість повчитися і дізнатися щось нове – скористайтеся цим, кожен талант потрібно розвивати.
Згоден! Ну і дякую всім,хто підказує! (Вам,Маріє,в тому ж числі)…Тут пригадуються слова великого Лобановського,що “для хорошого результату потрібно 1% таланту і 99% праці і старання”!
А мені подобаються ці творці особистості –
)))