Завантаження ...
:r... І знову біль… Стискає серце холодними і гострими кігтями… Не хоче відпускати… А навіщо? Ніхто ж не прийде… Не звільнить із тих крижаних лап Самотності…
Правильно… «Кому ти потрібна?» – кричить той звір, що глибоко засів у душі… Так тихенько підкрався і закинув на шию вузенький зашморг, захихотів і… Ні, не потягнув… Ха! Думав, що я така безсила? Не вийде. Я ще знищу тебе…
І навіть, коли вигнала, все одно та клята тварина повернулась з добре продуманим планом – нічого не робити, просто…говорити. Розповідати щасливі історії і так єхидно дивитись в очі. А потім повільно дійти до історії про неї… «таку схожу на тебе дівчинку» … з кінцем… А яким? Не скажу…бо почує і знову прокинеться…
А ви думали, що я його знищила?…Ні. Він сидить десь далеко-далеко, в найтемнішому куточку мого серця і завжди, навіть уві сні, щось шепоче… Що? Не знаю… І знати не хочу…
Я – боягузка…
Від одного спогаду про нього наступають сльози на очах… Ні, мені не боляче… Просто хочеться кричати від своєї безсилості немічності… Від зв’язаних невидимим міцним вузлом рук… Від замкнутої рожевої кімнатки, де раніше жили мрії… Знаєте, колись спробувала туди увійти… Те, що я побачила, ледь не вбило – усе було в павутині, рожевий колір став ледь помітним, а срібне дзеркальце, те маленьке щастя, яке показувало тільки щасливе і оптимістичне майбутнє… Воно було РОЗБИТЕ… На маленькі друзки… Коли я доторкнулась до одного зі шматочків, мене пройняло пекельним холодом… Як ніж в спину… Ні, це не галюцинації, це ВІН… Те чудовисько прокинулось і лютувало…
Не хочу!!! Заберіть мене звідси! Але, що я можу зробити? Як можна забрати душу?… Є тільки один спосіб… Але ні! Я ХОЧУ ЖИТИ!!! Хочу бачити новий день… Хочу щастя…
«Ти дивишся в його очі… А там – пусто… Хочеться побачити якийсь відблиск життя, якусь радість зустрічі, але…»
«Інші тебе обіймають… Може хтось і кохає… Хочеться слово почути… Хочеться просто побути поряд… І відчути на собі на собі усмішку… Його усмішку…»
«А почуваєшся покинутою напризволяще серед пустелі життя… І все це можна назвати одним словом – ІГНОР… Фу… Аж бридко…»
(0 голосів, середній: 0.00 з 5)Ви маєте бути зареєстрованим користувачем аби голосувати за цей запис.
Завантаження ...
“зашморг” – краще замінити на “петлю”.
Твір не з поганих, хороше передана атмосфера, закінчення вдале.
Так буває, що життя не одразу рай (а точше він, кажуть, вже після), тому треба помаленько туди йти. І хто його знає, а ну те що “ігнор” – це наслідки роботи вашого внутрішнього інстинкту. І він залишає вас серед пустелі, але в тому місці, де піски не сипучі. Таке
Як на мене – досить непогано написано. І мова гарна. А “зашморг” – здається чисто українське слово. Не буду наполягяти, але не раджу міняти.
Дійсно так і є,
дякую з гарну критику)