Ти –  Ангел мого натхнення,

Ти – диво найкращих мрій,

Ти – світло мого откровення,

Ти – вітер моїх надій,

Ти – смуток посріблений в серці,

Ти – ніжне душі тепло,

Моє життєдайне джерельце,

Що завжди цілюще було.

Ти – казка, дарована Богом,

Ти – небо, блакиттю багате.

Судилась тобі незвичайна дорога,

Ти – Пісня,  яка буде завжди звучати….

Ніжний погляд… Усмішка… Бажання…

Що це? Якщо знаю не кохання.

Що це? Якщо знаю, що не бути.

Як це дивне відчуття збагнути?

Що в душі живе таке невтішне?

Що це? Якщо знаю, що не грішне?

Цей порив, гармонія, краса…

Відчуваю: не засудять Небеса.

А можливо – це краплинка щастя,

А можливо – це усмішка долі.

Може зрозуміти мені вдасться,

Що за почуття бажає волі.

Так бринить у грудях і кудись так рветься…

Може це мені лише здається?

Може все придумалося  знов,

Ці бажання, сподівання і любов?

Я серед думок і  дивних снів

Проживаю тисячі життів…

Маю все і щось не так, не вчасно.

Праведна і грішна одночасно.

В душу закрадається тривога:

Яка ж дивна ти, моя дорога,

І мені не завжди зрозуміла…

Хочу іншої? Та ні, бо ця для мене мила.

Помиляюсь. Падаю. Та піднімаюсь знов.

Йду. Із вірою у Світло і Любов.

Вже світанок знову гасить зорі,

З сонцем дня початок настає.

Буде щось, як завжди, в нашій долі,

Ну а щось, сьогодні тільки є.

Мрії, наче лебеді крилаті,

Де захочуть там вони живуть…

Як себе в собі зуміть пізнати?

Зрозуміть буття у чому суть?

Кожен день, неначе подарунок,

Ну а доля з безлічі доріг

Виплітає дивний візерунок,

І лягає він до наших ніг.

В нім печалі,радощі, тривоги,

Щастя, успіх, запах дивних снів…

Вдячна я, що й наші дві дороги,

Мудрий Бог , хоч ненадовго, звів.

Що змогла відчути, зрозуміти,

Ким була у ті хвилини я?

Море ніжності, ті миті не забути,

Мрія там збувалася моя…

Те прекрасне, дивне, незбагненне

У душі, мов цінність, зберігаю.

З цього джерела я п”ю натхнення

І живу. Живу! Не виживаю.

 

Вже світанки нові привітають.

Усміхаюсь сонячній годині.

Від тривог мій світ оберігають,

Мрії – білі крила лебедині.

 

 

Да, жизнь прожить, не поле перейти.

Ждёт много очень важного в пути.

Но кто нам объяснит и будет то когда,

Где правда, а где ложь? Где радость, где беда?

Граница где, между добром и злом?

И завтра будет день, а что потом?

Между любовью й болью где черта?

И за советом обратиться нам куда?

Мудрость гласит: Ответ найдёшь в себе.

Но что ты значишь, Человек, в своей судьбе?

Ты Раб? Слуга? Хозяин? Господин?

Нет! Ты ребёнок Божий. Дочь иль Сын!

Я верю, Бог, как любящий отец,

Над каждым держит Радости Венец,

Венец Любви, Свободы и Добра.

Лишь на тепло отцовская душа щедра.

Я знаю, это так. Скажу тогда –

Будь счастлив, Человек, всегда!

Красив душой, чист помыслом будь ты,

Тогда в судьбе твоей распустятся цветы.

Тогда войдёшь при жизни в райский сад,

И целый мир с тобою будет рад!

 

Новий день. Новий час. Нова мить.

Хтось сміється. А десь болить.

І ховаються в душах цілі світи.

І будуються Всесвітом нові мости.

Новий день. Новий час. Життя…

І в минуле нема вороття.

Але ж діти ростуть. Але ж квітне сад.

І такий, як раніше, мрій зорепад.

Новий день… Він віншує падіння чи злет.

Та допоки живеш, шлях найкращий – вперед.

 

Ти є людина, я – людина теж.

Ми однакові, але й різні дуже.

Для наших мрій у Всесвіті немає меж,

І є реалії , цілком земні, мій друже.

 

Наше життя – великий світ цілий.

Та поруч теж світи. І їх багато.

Переконань багаж в нас чималий,

Але і в інших є їх право мати.

 

Я так живу. А так ось – то вже ти.

Але обоє, ми є дітками для Бога.

Він береже усі наші світи

І кожна ним доглянута дорога.

 

Наші печалі і йому болять

Наш смуток – по його щоці сльозою.

Віч-на-віч будем перед ним стоять.

З тобою він, не більше як зі мною.

 

Не ділить він нас, на таких і не таких,

Нема для нього праведних і грішних,

Він любить всіх. Небесних і земних,

І наші успіхи завжди для нього втішні.

 

Не претендую я на істину в словах

Це є орієнтир моєї долі.

Шукає власний шлях, кожна душа жива,

Бо дав їй Бог на це, достатньо волі.

На порозі рік Дракона.

Новий рік – нові закони.

Він з усього Зодіаку

Наймагічнішим є знаком,

І тому  нехай для вас

Прийде фантастичний час!

Хай у році, що гряде,

Лиш казковим все буде.

Всім здоров”я і достатку,

В світлих головах порядку.

Щоб писалось, щоб творилось,

Щоб багато  народилось

Гарних слів у світі віршів.

Проза щоб була не гірша.

Мрії всі нехай збуваються

Там де словом усміхаються.

Вам, хто все ж не побоявся,

І за лист та ручку взявся,

Творчих не ховав ідей,

А ніс їх щиро до людей,

Зичу у Новому році

Успіхів на кожнім кроці!

Хай Дракон наш щедрим буде

І нікого не забуде.

В добрий рік і  в світлий час!

З новим щастям, друзі, вас!

Можна жити у вирі подій,

Але до всього зовсім байдужим.

Можна бути серед людей,

Та одиноким, самотнім дуже.

Можна, таким неповторним життям,

Просто не дорожити.

Можна… Та я не хочу так.

Я хочу його любити.

Радіти кожній хвилині,

Думкам, щоб був простір і воля,

Добро відчувати в новій годині,

І бачити, як усміхається доля,

Я хочу кохати щиро,

Хорошого лиш бажати,

Душа, щоб повнилась миром,

І ще мені хочеться знати:

Що світ цей – назавжди,

Що другом він є.

Що мрії сьогоднішні –

Світле майбутнє моє.

Що все, лиш на краще,

Погане пройде стороною.

Бажаю жити я завше

В ладу сама із собою.

 

 

Сьогодні випав перший сніг.

Він ніжно тулиться до ніг.

То, мов грайливе кошеня,

Що в грі стрибає навмання.

І хоч розтане він на сонці,

Нарешті, в мене на долоньці,

Виблискує, мов діамант,

Зими прекрасної гарант!

В житті по-різному буває,

Та у майбутнє йти потрібно з вірою:

Що смугу чорну, біла знов міняє.

Лише б не стати їй суцільно-сірою.

 

За роком рік… І невбланний час…

Зате він нас завжди вітає мудрістю.

І скільки б літ не стукало до нас,

Лише б душі завжди лишатись з юністю.

 

Нас люблять, вміємо і ми любить.

Багато довелося вже пізнати.

Прекрасна кожна у любові мить.

Лише б її уміти цінувати.

 

Наш кожен крок – шлях до нових вершин.

Тому хто йде, відкриється дорога.

Лиш пам”ятати б: Ти є не один.

І все, що робиш, між тобою й Богом.