Знайомство з невідомим, або початок історії
Був сонячний ранок коли простий хлопець із Українського села на ім’я Гришко почав дивитися на світ по іншому. Уже 3 роки йому сниться один і той же сон, як він ходить по невідомій йому землі, бачить незнайомих звірів та рослин, та щось схоже на них, але той ранок для нього був іншим. Нарешті він зрозумів що так далі не може продовжуватися, і він наважився розказати все батькам. Через два дні йому виповниться 18 років, і зайшовши на кухню о пів на 9 він побачив як мама готувалася до свята, адже через два дні її син стане повнолітнім. Підійшовши до неї як най ближче він сказав:
-Доброго ранку мамо
-Доброго, якщо він добрий! – сердито відповіла мама,
-Щось трапилося??? – Запитав Гришко,
-А чому ти так довго спиш, я із 6 ранку пораюся по кухні ,господарству, а ти все спиш, хоч би допоміг!!!!!
Після такої зустрічі з мамою ніякої розмови заводити не хотілося. Він просто сказав:
-Що тобі допомогти???
– Та нічого, іди віддихай далі!!!! – ще сердитіше сказала мама.
Довго не думаючи він пішов на вулицю розвіятися, там він зустрів тата, але і з ним розмова теж не вийшла, бо він стрімко ішов до сусіда.
Засмучений він пішов до річки, йому дуже подобалося шум води, як вона вдаряється об береги річки, як несе за собою усе що підбирає на своєму шляху. Вода – говорив він – це щось казкове та не о пізнане, яка може забирати та дарувати життя, без якої не можливо ні чого на світі.
Невдовзі сидячи біля річки він почув що хтось крадеться до нього за спиною, він знервовано та в якоїсь мірі налякано обернувся, але там не було нікого, Гришко далі намагався зосередитися на воді, аж раптом його хтось як ударить ззаду, він швидко обернувся скочив на ноги на закричав:
– Микола ну ти що хворий, що не можна було просто підійти та привітатися?
– Та так же не цікаво, – відповів Микола.
Микола це був найкращий товариш Гришка, він був невисокого зросту, чорнявий та мужній хлопець, але трішки грубуватий та невихований, але взагалі добрий парубок.
– Як справи Гришко, – сказав Микола
– Та нічого начебто хорошого, – засмучено відповів Гришко, – Мама на мене сердитися, батько також , а у мене ж в четвер день народження, 18 мені має бути, стану повнолітнім, але якось я навіть не радію з того…
– Та не засмучуйся все буде добре, ідемо сьогодні на дискотеку,
– Ну давай, – сказав Гришко
– Я за тобою зайду , – відповів Микола і пішов.
Гришко ще трошки посидів та пішов до дому.
Прийшовши він зустрів маму, яка вибачилася що нагримала на нього зранку, та покликала його за стіл.
Про свій дивний сон він навіть уже забув, за столом він поговорив з татом, та мамою, з захватом розповідав хто до нього прийде на день народження, але тут його розповідь з усміхненим лицем перебив батько:
– А дівчину ти ще собі не знайшов??
– Тату, – знервовано сказав Гришко трішки сором’язливо, – та не має в мене дівчини.
– А пора б уже, – доповнила мама, – тобі вже майже 18 років.
– Та все буде згодом, – усміхнено відповів Гришко,- ми сьогодні із Миколою ідемо на сусіднє село на дискотеку.
– Ну ідіть сказав батько тільки не затримуйтесь, адже взавтра приїде твій брат із дядьком, та двоюрідна сестра ближче до обіду, так що треба буде допомогти мамі прибратися, та накрити на стіл. – сказав батько.
– Тату, та ти ж мене знаєш, я навіть якщо прийду під ранок, встану та все допоможу.
– Ну ідіть, але бережіться,- доповнила мама.
– Все буде добре, – відповів Гришко, і вирушив до своєї кімнати.
Зайшовши туди він побачив дивну записку на своєму ліжку, написану майже не зрозумілим почерком, червоною фарбою схожою на кров, «Взавтра ми зустрінемося…», Гришко одразу ж подумав що це йому жартома написав Микола, адже він любив пожартувати. Не взявши до уваги він почав готуватися до дискотеки.
Вечір у селі надзвичайно красивий. Світить ясно місяць, безмежне поле зірок що ніби чарами завойовують твій погляд, і відбиваються від дзеркала річки неймовірно красивим візерунком, здається ніби вони так близько що можна доторкнутися рукою, легенький вітерець несе із собою різні неймовірні запахи Весни, цвіту вишень, нещодавно розквітнувших тюльпанів, які разом утворюють щось не о пізнано красиве, та не мов казкове відчуття.
Подвір’я Гришка знаходилося на окраїні села, він сидів на лавці та спостерігав над польотами хрущів, які ніби бджоли на мед летіли на яскраву лампочку біля хати, і з далеку йому здалося ніби щось схоже на собаку побігло то полі, а потім стрімко піднялося на дві ноги зникло. Це здалося дуже дивним Гришку, але він не взяв це до уваги, подумав що в темряві просто здалося.
Невдовзі до нього підійшов Микола:
-Ну що ідемо, – сказав він.
– Та пішли вже, так тебе уже зачекався, – відповів Гришко.
Дорога до другого села була не те щоб далека, але цікава, два товариша ішли нею,розмовляючи про що тільки можна, і тут раптом Гришко вирішив поділитися своїм сном із Миколою, адже раніше він ніколи йому не розповідав про нього:
– Слухай Коля, от що я хотів тобі розказати, – трішки сором’язливо сказав Гришко.
– Ну що говори, – не терпляче сказав Микола
– Ось уже 3 роки підряд, мені сниться дивний сон, що ночі, що ніби я і ти якимись неймовірним шляхом потрапили на необізнану землю, на якої все як на Землі, є тварини схожі на наші але інші, люди такі як і ми але добріші, та вихованіші, рослини неймовірно красиві які я ще ніколи не бачив в своєму житті, до чого б це все?? – загадково сказав Гришко.
Раптом він почув сміх з боку Миколи:
– Ну ти і фантазер, – іронічно сказав він, – в тебе бурна фантазія от і все, це ж треба таке приснитися, – добавив він.
Гришка це трішки засмутило, але все ж таки він задумався, а може це і правда просто його фантазія? І тут він добавив:
– Коля, а навіщо ми маємо взавтра зустрітися??
– Не зрозумів?? – відповів Микола .
– Ну як, це ж ти мені сьогодні червоною фарбою написав на листі паперу «Взавтра ми зустрінемося…»,??? – з впевненістю сказав Гришко.
– Та нічого я тобі не писав!!! – сердито відповів Микола.
– А хто ж тоді це міг зробити??
– Навіть і не знаю, можливо так хтось пожартував??
– Можливо, – відповів Гришко і вони пішли далі.
Останнім часом в житті Гришка відбувалося багато того, що він не міг зрозуміти, але він не приймав все близько до серця, адже сьогодні вони ішли на дискотеку.
Товариш Гришка Микола, був закоханий в одну дівчину, але вона не те що б не звертала на нього уваги, але й не хотіла починати з ним якісь стосунки, і тому він уже рік до неї залицявся. Гришко на відмінно від Миколи мав велику прихильність дівчат, але з ними йому не щастило. Скрізь де б не з’являвся Гришко, він був на першому місці у дівчат, він зачаровував всіх свою простотою, красою, та просто вихованістю.
В той день вони підійшли до дискотеки, зайшли в середину та привіталися з усіма. Одні сиділи за столиками, випивали, деякі сиділи розмовляли, а інші танцювали. Микола, бував у сусідньому селі частіше тому в нього там було більше знайомих ніж у Гришка. Він підійшов за столик, привітався із усіма і вони сіли біля дівчат. Так склалося що за тим столиком окрім Миколи та Гришка із хлопців нікого більше не було. І ось Микола каже до Гришка:
– Іди візьми випити пива , не будемо ми ж просто так з дівчатами сидіти. –Добре, – усміхнено сказав Гришко і пішов та приніс пива.
Дівчат там було багато , але Гришку також сподобалася та дівчина до якої ходив Микола, але він був вихований та не влізав туди куди не потрібно.
На відмінно від Миколи Гришко не палив, але Микола посидівши якийсь час , сказав до Гришка:
– Пішли я покурю.
– Ну ідемо. – сказав Гришко.
Вони вийшли на вулицю, та стали розмовляти:
– Ти ж знаєш як вона мені подобається?? – сказав Микола
– Так звичайно. – відповів Гришко.
– Але я бачу як ти і вона дивиться один на одного. Вона сьогодні дала мені зрозуміти що у нас із нею нічого не буде, так що все в твоїх руках, я не буду ображатися, адже ми знайомі з дитинства, і виросли разом, так що вперед друже. – сказав з усмішкою Микола.
– Ні я так не можу, – відповів Гришко, вона мені подобається дуже , але ж ти мій друг…
– Та що ти таке говориш?? – сказав Микола -, давай вперед, я тільки буду радий.
Після цих слів Гришко підійшов до тієї дівчини, вони порозмовляли, і зрозуміли що вони як одне ціле, і в них багато спільного. Гришко провів її додому після дискотеки і тут з’явилося в його життя слово «Любов».
Пішовши до дому, Микола та Гришко розмовляли, вони говорили про різне, про те як будуть святкувати день народження Гришка, та про те що Гришко почав зустрічатися з дівчиною, Микола був радий цьому, адже він його товариш, але в душі він любив ту дівчину і його охоплювало почуття заздрості.
Гришко подивився на годинник, на ньому було пів на 4, він сказав до Миколи:
– Коля ідемо швидше, адже мені треба ранком встати допомогти мамі.
– Давай, – сказав Микола, – і вони пришвидшили темп.
Раптом підійшовши до самісінького села вони побачили як із неба щось яскраве падає на Землю, і приземлилося на полі біля дороги. Воно було неймовірно яскраве що аж засліплювало очі, і було схоже на велику сферу, які ні один із хлопців ніколи на бачив в своєму житті.
– Що це таке??? – налякано сказав Гришко.
– Не знаю… Не більш налякано відповів Микола.
Вони хотіли бігти але їхні ноги немов би встряли в землю і закам’яніли. І раптом сфера відкрилася і з неї засвітилося світло яке повністю засліпило хлопчаків, але поступово світло почало згасати, і вони побачили дивних істот, які були схожі на людей, такі ж на зріст та виглядом але все ж таки відрізнялися від нас. Вони були дивно одягнені та в руках тримали якісь пристрої, схожі на ножі, та мечі але світилися. Від страху хлопці завмерли і підійшовши ближче ці істоти заговорили людською мовою:
– Привіт Гришко, – сказав один із них .
– Дооооброго дня, – ледь відповів Гришко.
– Ми люди такі ж як і ви із планети Скіріон, що знаходиться на кінці нашої галактики, ми розуміємо що все це здається не можливим, але ми багато років спостерігаємо за вашою цивілізацією, і ваша Планета дуже схожа на нашу. Останнім часом на нашій планеті розпочалася війна між мирним населенням, та Зікоїм нашим правительом, і щоб зупинити його нам потрібна добра, не зруйнована людина з вашої планети, для того щоб знищити його, і щоб ми могли зажити так як і раніше в добрі та злагоді.
– А причому тут я??? – сказав Гришко.
– Ти саме та людина яку ми обрали три роки назад, це ми тобі посилали ті сни щоб ти був готовий до зустрічі з нами, ми з’являлися тобі у подобі ваших створінь, і це я тобі залишив записку на твоєму ліжку, то як ти готовий вирушити з нами???? Знай від тебе залежить життя цілої планети.
Не знаючи що відповісти Гришко сказав:
– Я згідний,тільки якщо зі мною полетить мій друг Микола.
– Добре, він буде тобі допомагати. – сказало створіння схоже на людину – то що пішли, я обіцяю що якщо все вийде, ми повернемо тебе на Землю цілим і не ушкодженим.
В якусь мить ноги знову почати рухатися, і Гришко запитав Миколу:
– Ти готовий?
– З тобою хоч на край галактики ми ж друзі, – з усмішкою сказав Микола, і пожав руку Гришку.
– Ходіть за нами, – сказали прибульці.
І Гришко та Микола пішли за не відомими істотами в їхній зоряний корабель.
Політ на Скіріон
Зайшовши в корабель, вони зустріли ще масу істот схожих на людей, головним в них був Ексолін, який очолював армію яка боролася із Зікоїм, там було надзвичайно красиво, не скінчена маса палаючих лампочок, маса приладів, та багато створінь, яких досі ні Микола ні Гришко не бачили.
Ексолін підійшов до Гришка, і сказав:
– Не бійтеся, я познайомлю вас з нашою командою, ми такі ж люди як і ви, але ми відрізняємося своєю технічною розвиненістю, різними створіннями які живуть на нашій та вашій планеті, та можливостями, ми прогресували та навчилися читати думки, створювати біополя, які допомагають нам, деякі з нас навчилися опановувати сили природи, тобто контролювати воду, або вогонь, вітер, або сонце. Загалом наша планета мало відрізняється від вашої, тому я думаю що вас не дуже налякає наша природа, і вам в нас буде комфортно.
– Наш екіпаж складається із 12 людей, це гідні воїни які мають унікальні здібності, та готові віддати за вас своє життя, адже ви обрані, і вони підуть за вами до кінця. – сказав Ексолін.
– Та ми ж нічого не уміємо, ми прості хлопці із простого села, ми не знаємо як воювати, в нас не має ні яких можливостей як у вас, чим ми можемо вам допомогти?? – сказав Гришко.
– Повірте нам в вас є набагато більше ніж наші можливості та знання – любов і доброта, наші люди давно забули що це таке, адже із розвитком технологій вони втратили саме цінніше почуття, і ось ми це ті які ще трохи відчуваємо ті забуті переживання, та відчуття свободи та ненависті , любові та заздрості, а інші стали просто бездумні тіла які тільки здатні виконувати накази. Такими їх зробив Зікоїм, колись він був одним із нас, і жили ми мирно, люди розвивалися, з’являлися нові технології і ми раділи цьому, аж поки він не винайшов у своїй таємній лабораторії прилад який контролює людей, який забирає в них саме найдорожче почуття, і люди стали просто зомбовані ним. Нам не багатьом вдалося протистояти впливам цього приладу, і ми вирішили об’єднатися та боротися проти Зікоїма, але все ж таки він уразив наш мозок, і ми вже не такі як були тому ми знайшли вас і попросили допомогти нам, повірте ви наша остання надія, а бойовим навикам та іншому ми вас навчимо, і на рахунок часу, можете не перейматися, як тільки наша операція закінчиться ми повернемо вас в те саме місце в той самий час і ніхто навіть не помітить вашої відсутності. Поки що ще все, Оліпс проведи наших гостей до їхніх кают. – сказав Ексолін.
– Буде зроблено, відповів Оліпс.
Оліпс був головним командуючим по озброєнню екіпажу, та армії Ексоліна, ніхто не знав більше про зброю ніж він у всієї галактиці, він створював нові екземпляри зброї неймовірної потужності, та ефективності. Він мав вигляд невеликого старця, з великими руками та кумедною зачіскою на голові, на спині в нього була якась зброя з якою він ніколи не розлучався, був в взуті схожому на великі чорні чоботи та рукавицях, із якимись кнопками.
– Прошу сюди панове,- сказав він, вказуючи на каюту, – Почувайте себе як вдома.
– Дякуємо, – сказав Гришко.
Не встигши відійти як до нього підбігла якась кумедна тварюка схожа на собаку, але значно відрізнялася від неї. Вона також мала чотири лапи, хвіст, незвичайно кумедне лице, та вуха, і могла ходити як на чотирьох так і на двох ногах, і в цей же момент Гришко запитав Оліпса :
– То це його я бачив на полі??
– Так, – відповів Оліпс,- він слідкував за тобою цілий вечір, це так би мовити наша домашня тваринка, ми знайшли його ще маленьким на планеті Мілос, це планета тварин, і забрали до себе, а потім виховали та залишили нам допомагати, він надзвичайно розумний, жаль що тільки не говорить. Більшість тварин на нашій планеті із Мілоса, це унікальна планета, там усі тварини живуть в гармонії із природою. Вибачте я б вам іще по розказував але мені потрібно іти, – сказав Оліпс і пішов разом із істотою схожою на собаку, яка розуміла Оліпса тільки він до неї доторкався.
Зайшовши в каюту вони побачили щось надзвичайно неймовірне, здавалося що вони у відкритому космосі, і стін та даху не має, все було прозоре, і ліжка ніби висіли в повітрі, навіть була страшно ступати за поріг адже здавалося що зараз ти провалишся, аж тут в голові Гришка зазвучав чий то голос:
– Не бійтеся ступайте, ви всередині каюти
І в той же час Гришко зробив крок, і відчув під ногами тверду основу, яка була геть прозора. Це було щось неймовірне, вони ішли з Миколою ніби в повітрі, одразу було лячно, але через деякий час вони звикли. Подорож була довгою, години зо дві Гришко та Микола на могли заснути, вони вдивлялися як майже біля них пролітають комети, каміння шалених розмірів, різнобарвні гази, які утворювали неймовірний спектр кольорів які зачаровувати, різні планети повз які вони пролітали були такі неймовірні, та знаходилися так близько до них. Але втома далася в знаки і вони заснули.
Проснувшись ще не розплющивши очі, Гришко подумав собі – «І присниться ж таке», – але розплющивши їх зрозумів що це не сон.
Він встав, і вийшов із каюти, там кипіла робота, хтось кудись поспішав, хтось щось робив, і тут він почув голос Ексоліна:
– О ти вже проснувся, ну що ж буди свого товариша я проведу вам екскурсію та познайомлю з нашим екіпажем.
– Добре, – сказав Гришко та стрімко побіг у каюту.
– Ставай Микола, досить спати!!! – із почуттям радості та пригод сказав він до Миколи. Гришкові подобатися ця подорож, адже він ніколи нічого подібного не робив та не бачив.
Микола не поспішаючи встав, одягнувся та вони пішли. Прийшовши в велику кімнату яка здавалася центром усього корабля, Ексолін сказав:
– Ідіть за мною, я вам зараз все покажу.
І вони вирушили.
– Зараз ми знаходимося в лабораторії Оліпса, ви вже із ним знайомі, а це його тваринка Скіпікс, це наш майстер із зброї, неперевершений воїн.
– Привіт Оліпс, – сказав до нього Ексолін.
– Здраствуй Ексолін, відповів він та добавив, – привіт хлопці.
– Привіт Оліпс, – відповіли Гришко та Микола.
Далі вони піднялися на невідомий досі пристрій, схожий на круглий килим у формі великої тарілки, виготовленої із якогось металу, та почали літати в середині корабля.
– Це Гріфін, – сказав хлопцям Ексолін, – наш фахівець із нано технологій, усе що є в цьому кораблі, всі прилади та об’єкти створені ним.
Вони полетіли далі на не відомому об’єкті схожому на тарілку і Ексолін показав хлопчакам інші частини та каюти корабля.
І ось під кінець екскурсії Гришко побачив дівчину і зніяковів, вона була дуже красива, і він не зміг щоб не за питатися про неї в Ексоліна, але тільки він наважився, як Ексолін з усмішкою сказав:
– Знайомтеся хлопці це моя донька, Міана
– Доброго дня,- сказала дівчина підійшовши як най ближче до них.
– Доброго, – відповів Гришко, і ніби спіла вишня, забарвилося його обличчя в червоний колір.
Ніколи ще ні один із хлопців не бачив такої красивої дівчини, вона була немов би богиня що спустилася з небес. Її погляд зачаровував. На вигляд їй було десь 18 років, не великого зросту та з чорнявим волоссям.
– Це наші гості та майбутні спасителі нашої планети, – сказав Ексолін.
– Дуже приємно познайомитися, – відповів Гришко, і вона протягнула до нього руку, яку він обережно, не мов би боячись потиснув.
– Ну ось, а зараз ми підемо до Кесіона, він навчить вас бойовим мистецтвам, та володіння холодною зброєю. – сказав Ексолін.
Вони ішли коридором який Спочатку був дуже світлий, навіть занадто, а далі поступово ставало темніше і темніше, як раптом стало взагалі нічого не видно, і тут Ексолін відкрив двері і звідти линуло світло, настільки яскраве що аж засліплювало очі. Ввійшовши туди, вони побачили великий та просторий зал, серед якого стояв ніби давно чекаючи на них чоловік, в якого за спиною знаходився меч, і на вигляд він був громісткий в хорошій фізичній формі, на відмінно від інших членів екіпажу волосся в нього на голові не було, і він мав не те щоб темний колір шкіри але все ж таки вона відрізнялася від інших своїм кольором.
– Привіт Кесілон, ось твої наставники, – сказав Ексолін.
– Доброго дня командире, та і вам юні воїни, – відповів Кесіон.
Хлопчаки теж привіталися, і вони почали роздивлятися зал який був в повністю заповнений різною зброєю. Ексолін із Кесіоном щось поговорили і Ексолін сказав:
– Ну все хлопці готуйтеся, тут тепер ваш дім, в цій залі, подорож в нас ще довга, тому вперед за славою.
ЦІ слова підняли настрій хлопцям, і в якусь мить вони відчули себе справжніми воїнами. Тільки Ексолін вийшов із зали як Кесіон промовив:
– Воїн – це людина яка готова піти на смерть заради мети, це безстрашні, та без принципові люди, які володіють різними мистецтвами боїв та зброї. На наших планетах все схоже, але вони відрізняються, в нас є багато жорстоких та підступних тварин які на вигляд дуже добрі, але треба вам тільки повернутися до них спиною як зразу ж ви будете мертві. Моя мета навчити вас оборонятися, нападати , тобто усього що я знаю, так що давайте почнемо.
І вони почали тренування. Кесіон навчав їх всього що знав та вмів сам, і він радів що його учні все швидко вловлюють.
Подорож на планету Скіріон приблизно мала тривати 254 дні, тому в хлопців був час щоб здобути необхідні знання, та навики. Вони тренувалися кожний день, їм було важко звикнути коли починається новий і закінчується старий день, адже і в космосі не має заходу і сходу сонця, дня і ночі, і час там іде по іншому. Але згодом вони звикли. Гришко та Міана, дуже прив’язалися один до одного, та і Ексолін був цьому радий, він ще ніколи не бачив свою доньку такою щасливою. Наставав 184 день подорожі наших героїв і все проходило так як і мало бути, але під час відпочинку, коли всі спали, окрім Сомая, пілота зоряного корабля, відбувся не мов би сильний поштовх у правий бік корабля. Одразу ж залунала сигнальна тривога, і коли всі зібралися в центральному блоці корабля Сомай промовив:
– Ексолін, в нас врізався метеорит, і пошкодив правий паливний відсік, нам терміново потрібна посадка для ремонту.- сказав знервовано він.
– Баз паніки, – відповів Ексолін, – потрібно – буде, яка найближча планета??
– Сізоїда, – сказав Сомай.
– Значіть будемо приземлятися, – впевнено сказав Ексолін, – готуйтесь до посадки.
(0 оцінок, середня: 0,00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...
Це пеше що я написав, скажіть потрібно продовжувати чи ні??Дякую завчасно=)
Я ще поки не дочитала, та зараз можу сказати, що виклад думок якийсь дитячий і неповний…( та це чисто моя думка) Може варто почитати які-небудь психологічні, змістовні романи( для натхнення і більш виразнішої мови). Дочитаю, напишу, що думаю в цілому. Хоча задум непоганий. Не полишай цього заняття.
А це взагалі-взагалі перше, що ти(ви) написав(ли)?
Дуже скоро події відбуваються, з діалогами потрібно попрацювати, якісь штучні вони. Багато помилок.
Загальне враження – дитяче фентезі. Не дуже люблю цей жанр.
Отже, речення дійсно кострубаті, звичайні люди так не розмовляють. Десь занадто багато подробиць, а десь потрібно б більше… Та знову ж таки, в принципі головна ідея твору не погана, робиться акцент на тому, що добро – завжди перемагає. Це правильно. Почитай прозу, що є на цьому сайті, можливо вона тебе чомусь навчить. І головне – продовжуй.
Приєднуюсь до вище сказаного (щоправда мені особисто все “химерне” подобається). Але твір таки слабкий. Радує те, що пишеш і наважуєшся виставити річ для обговорення.
А ще – почитай що-небудь з того, що пишуть інші. Наприклад “Екологи” А. Марковської. Не кажу вже про Дяченків чи Олді.