Завантаження ...
Роман «Джаз» виходить друком у 1992 році, коли прихильники письма Тоні Моррісон вже встигли ознайомитись із попереднім доробком авторки, до якого увійшли такі романи як «Найблакитніші очі», «Сула», «Піснь Соломона», «Смоляне чучелко» і, звичайно ж, «Кохана» – твір, за який письменниці було присуджено Нобелівську Премію 1993 року. Як повідомляє сама авторка, ідея написання роману виникла після того, як до її рук потрапила фотографія Джеймса Ван Дер Зи, на якій була зображена мертва молода дівчина. Згідно з легендою, дівчину застрелив коханий, але вмираючи, вона не відкрила імені свого вбивці.
В романі чітко визначені часо-просторові орієнтири: дія відбувається у Нью-Йорку у 1926 році, коли культурний рух Гарлемського Ренесансу, або ж, так званий, New Negro Movement, набирає все більших обертів. Сюжет твору не є багатим на подієвість і, власне, викладений у першому ж абзаці. Таким чином, сюжетна лінія зводиться до головної події, – вбивство Джо Трейсом своєї вісімнадцятирічної коханки – довкола якої розгортаються і з якою пов’язані всі інші. Однак оповідь – чим далі тим більше – ускладнена численними ретроспективними нарративами, спогадами головних героїв, кожен із яких розповідає свою історію та демонструє власний погляд на одні й ті ж самі події. Така оповідна манера Моррісон руйнує канон традиційного нарративу, створюючи, натомість, джазову поліфонічність, для якої характерні принципи децентралізації та деієрархізації. Відтак, кожен герой «солює» свою партію, і тільки взаємне проникнення та поєднання соло-голосів в один, так би мовити, джаз-бенд допомагає читачеві відтворити повну картину.
Традиційно для творчого методу письменниці, дія у «Джазі» починається in medias res, і події поступово нанизуються на хронологічний ланцюг. Джазові мотиви присутні на багатьох рівнях у творі – змістовному, синтаксичному, оповідному і лексичному в тому числі. Так, наприклад, слово, яким розпочинається роман – “Sth” – відразу ж створює у свідомості читача слуховий образ, що асоціюється зі звуком щойно ввімкненої музичної платівки. Окрім того, роман пронизаний такими характерними для джазової техніки прийомами як повторення, циклічність, «перекличка» голосів в режими «запитання-відповідь», імпровізація, поліритмія тощо. Сам текст розпочинається із речення, яке за своєю структурою дуже схоже на речення-відповідь, своєрідну реакцію: «А-а, я знаю цю жінку.» Такий прийом дозволяє одразу ж встановити діалог між читачем та нарратором, оскільки обидва, хоча й являються апріорі відстороненими фігурами, з моменту вимовляння речення стають ніби пов’язані певним знанням. Типова для музики джазу модель «запитання-відповідь», на думку Н.А. Поліщук, зв’язує лакуни, утворені в тексті голосами оповідачів, розривами у часі та просторі. “Butwhereisshe?” – запитує блукаючий по місту у пошуках Доркас Джо. “Theresheis” – відповідає голос нарратора, відкриваючи наступний розділ. Показово, що оповідні лакуни в тексті тісно пов’язані з внутрішньою пустотою та втратами героїв на змістовному рівні.
Музика та оповідь контрапунктом поєднані у творі. Джаз як техніка переростає у метафору свободи та демократії, постулюючи ідеї децентралізації та поліфонії. Такий синкретизм літературних та музичних технік, на думку Н.А. Поліщук, дає право говорити про «літературний джаз» вже не як метафоричний вираз, а як сформований літературознавчий термін.
Джазоподібна структура роману представлена не тільки через фрагментарну, циклічну та наповнену повторами оповідь, але й веде до само-деконструкції метанарратора, чий образ залишається невизначеним. Кетрін Дж. Мейбері ідентифікує такий тип нарратора як «анонімний всезнаючий Я-нарратор».
Окрім зазначених, головними темами в романі, як це часто буває у Моррісон, стають втрата людиною свого коріння, тиск минулого, пошуки власного «Я». “The search for love and identity runs through most everything I write” – каже Тоні Моррісон у своєму інтерв’ю з Даною Мікуччі. Роман «Джаз» у цьому не є винятком. Кожен із головних героїв перебуває у стані постійного пошуку свого місця та призначення. Символіка імен дозволяє розкрити суть та показати шляхи пошуку ідентичності у випадку кожного окремого персонажу. Так, наприклад, Джо Трейс (Trace – англ. «слід»), вихований мисливцем, залишається ним і у місті. «По слідах» він прагне віднайти своє коріння, своїх батька та матір, яких ніколи не знав. Джо вміє шукати сліди та читати знаки. Знаками для нього стають навіть відмітини у вигляді півмісяців на щоках Доркас, які й ведуть його доріжкою до вечірки, де він вбиває свою кохану.
Як і Джо, Вайолет також позбавлена батьківського піклування. У пошуках власного «Я» самість головної героїні зазнає деструкції. Втрата власного коріння унеможливлює право на щасливе розгортання майбутнього. Відсутність дітей у Джо і Вайолет символізує припинення роду. Потреба віднайти власне минуле знаходить свою реалізацію у промовлянні раніше не вимовлених речей (unspeakable things), а також у численних спогадах, якими пронизаний кожен нарратив окремого персонажа. Таким чином, авторка підводить нас до думки, що віднайдення власної ідентичності нерозривно пов’язане із минулим, без якого майбутнє стає неможливим. Протягом майже усього часу дії в романі Вайолет перебуває у своєрідному маргінальному, межовому стані. Її пошук має метою заповнити ту лакуну, яка утворилась між її минулим та майбутнім, а емоційна криза відображається у дивному поводженні протагоністки. Самість головної героїні зазнає роздвоєння (Тоні Моррісон для позначення деструкції самості вживає термін self-splitting): хороша Вайолет ніби збоку спостерігає за тією поганою Вайолент (Violent – у перекладі з англ. «жорстокий», «лютий»), яка намагається вкрасти чужу дитину на вулиці. Тільки повернувшись до свого минулого, повторно переживши і відпустивши його, головні герої роману здатні рухатись далі.
Ідеї втрати та віднайдення коріння у тексті представлені через нарративну стратегію циклічності. Постійне повернення до ночі можна проінтерпретувати з позиції теорії Мірче Еліаде про сакральне та профанне. Моррісон використовує ніч як час ритуальний: вночі місто дослухається до мелодії джазу, вночі Джо вбиває Доркас, а Вайолет відпускає з клітки пташок, що символізує втрату кохання та нездійснення бажань.
Тісний зв’язок минулого із теперішнім чітко прослідковується і на формально-змістовному рівні. Адже в основі всіх перипетій і конфліктів лежить історія зустрічі Голден Грей і Уайлд (Golden Grey & Wild). Зрештою, випадкова зустріч у далекому минулому білого юнака та негритянки стає причиною не тільки духовної кризи Джо та Вайолет, але й повільно підштовхує читача до думки про формування цілої країни: Сполучені Штати – це історично «біле» і «чорне», американське і африканське. Символом такої бінарної опозиції стає сам образ Голден Грея, який, дізнавшись що він є народженим від білої матері і чорного батька, вирушає на пошуки останнього з метою вбити його. Однак, через історію Голден Грея Тоні Моррісон прагне показати, що зло знаходиться не в окремій людині, а сягає своїм корінням історії расизму та дискримінації афро-американців з боку домінуючого населення. Письменниця прагне зруйнувати той расистський міф що роками нав’язував думку про те, що чорне – це апріорно потворне та другосортне.
У «Джазі» авторка представляє свою історію афроамериканського народу: роман наповнений численними так званими автентичними деталями. Це і історичні дати, і події, в більшості випадків пов’язані з жорстокими і насильницькими діями проти представників найбільшої з американських етнічних меншин. Так, наприклад, історія від Доркас містить спогади про батьків, які загинули під час сутичок у Сент-Луісі в 1917 році.
Наскрізною є тема великого міста у романі, яка наділена певними біблійними мотивами і алюзіями. Нью-Йорк символізує Землю обітовану – кінцевий пункт у гоніннях за щастям та свободою, ареною і каталізатором змін, пошуком нового життя та нової ідентичності. Така інтерпретація тягне за собою мотив утрати: втраченим раєм стає південь. Міграція Джо і Вайолет до Нью-Йорку – це одночасно і індивідуальна історія пошуку кращої долі подружньої пари Трейсів, і колективна історія трансформації афроамериканської ідентичності від Old Negro до New Negro. Це також історія нездійснених бажань і втрачених сподівань. Нью-Йорк не приносить довгоочікуваного щастя ні родині Трейсів, ні Алісі Манфред, ні Доркас. Шалений ритм великого міста протиставляється гармонійно розміреному життю в сільській місцевості. Місто промовляє, вступає у діалог – врешті-решт місто функціонує у тексті як повноправний герой, чий нарратив так само у поєднанні із іншими розповідає трагічну історію боротьби за кохання та свободу.
Дискурс переміщення переростає у нарративну стратегію автора як на формальному так і змістовному рівнях, конструюючи таким чином, згідно з Н.О. Поліщук, як «ідентичність оповіді» так і «ідентичність героїв».
З огляду на усе вищезазначене, роман «Джаз» по праву може вважатись новим літературним віянням, новим синкретичним жанром, який заслуговує на удостоєння звання нового класичного канону. Оригінальність творчого методу Тоні Моррісон представляє нову літературну традицію не тільки для афроамериканського письма, але й для постмодерної літератури взагалі.
Теги: "джаз" Тоні моррісон, афро-американська література
(0 оцінок, середня: 0.00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Завантаження ...
роман не читав. але стаття мене притягнула. певно, давно таких розлогих, змістовних і цікавих досліджень не доводилось перечитувати. Хоча в кількох місцях сприймається трохи академічно- складно, як на пересічного читача, але загалом в пізнавальному плані – досить непогано. ваша праця заслуговує високої оцінки.Натхнення Вам і хороших авторів!