Кулаки стискаються синхронно.
Дим виходить з ніздрів і летить
чорно-білій райдузі назустріч,
а цілитель тоне у трясовині.
Ти хапаєш, ніби лев, піна із пащі,
стіни загратовані, а суть
вже давно не на війні за тебе.
Поклонюся білій порцеляні.
Їй повір і лагідно скажи:
“Ти голодний, сину?”
Як тобі порвати стрічку долі,
ту, що поділками відміряє сором?
Білій порцеляні вірним будеш -
буде без розплати кайф.
Прочитайте іншим вашу лекцію,
я піду. Просто так, черговий раз.
Прочитано разів: 4
(0 оцінок, середня: 0.00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading ...