Скелети
Жов
22
Порожні вулиці, як спорожнілі душі
Лишають по собі лише скелети.
Так гаснуть зорі й губляться планети,
Малюючись відбитком на долоні.
Хтось гріє сонце в натовпі байдужих,
Щоб не замерзло від людського сміху,
Рятуючи своє місто-каліку
Від передчасних дощових агоній.
Згасають дні, вмиваючись в калюжах,
Вдихають бруд газетного піару –
І їх легені, ніби від сигари
Чорніють стрімко квітами півоній.
Так порожніють вулиці, як душі,
Так гаснуть зорі в солоді симфоній..
Рекомендації від гугл:
про місто-каліку – якось шо не то в цьому рядку, а так – симпатичненько.
Кать, шо саме не так – граматично, логічно, чи ше якось?
Ну місто – воно, відповідно калічне. але тут не означення. а стан.