Україно, в руїнах стоїш на колінах,
рятуєм тебе від дощів і посух.
Україно-в руїнах,де вся твоя сила?
Хто в тебе забрав незламний твій дух?
Коли ми святкуєм твою незалежність,
то кажем:” Народ ми,а не німота!!”
Але скільки часу пройшло,й протилежне
видніється в побуті цього життя:
Мертві заводи,міста і села,
фабрики мертві і мертві хати,
Яка чума всіх людей підкосила?
Що стали самі для себе кати?!
УКРАЇНО В РУЇНАХ!
Не стій на колінах!
Скоріш забувай про горе розрух,
бо ти вже доросла, ти вже не дитина.
Пора підіймати незламний свій дух!!
Коли піде геть руїна з голів,
коли хтось свідомий розкриє всім очі,
тоді ми підіймем вкраїну з колін,
а поки цю прірву не перескочити.
До тебе кричать мільйон голосів,
тебе закликають: “Давай піднімайся!”
Вкраїно-руїно, вставай із колін,
а якщо не можеш,то хоч намагайся!
(0 оцінок, середня: 0.00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading ...
Як каже Ліна Костенко (не дослівно): “Усі закликають навколо підніматися з колін, а я говорю – я й не ставала на них!”
Україна не на колінах, на колінах раби.
Кого ти називаєш рабами?
Це ж очевидно http://www.rbc.ua/ukr/top/politics/mvd-utverzhdaet-chto-na-antifashistskiy-marsh-regionalov-pribyla-18052013112200
і так далі
Знаєш,я б не сказала,що мова про прихильників певних політичних сил. До фундаменту розбирають, тільки-но закриті школи,заводи,ферми,саме люди,незалежно від партій.
та до чого тут прихильники? Це моральні виродки звичайні, які за копійки готові рідну маму продати. І це не лише студенти чи робітники державних установ, але й інші духовні деграданти – це і є суть рабства. Я тобі шмат хліба і дах над головою, а ти мені себе. Жодного принципу, жодної думки, жодної ідеї – лиш хліб і дах над головою.
На жаль,таких більшість.
О і я про те :
“На ноги вставайте!
Бо ви ще спите.”
байдужість до самих себе нас руйнує…прикро за державу, де не створюється умов до життя і перспектив на майбутнє…особливо для молоді…іще одна біда – ми не вміємо (а, можливо, не хочемо?..) захищати себе від свавілля влади у державі…хіба що з відчаю здіймаємося на локальні “бунтики”, які завершуються нічим, невдовзі згасаючі…такі от спрпави…
…і продовжуємо слухати побрехеньки “згори” 