Відкрилися дрері і у клітинкову кімнату ввійшов потік різкого та прямолінійного світла. Він, наче обрізаний ножем, по контуру, омив своїми ранами темний силует людського тіла. Гарячим вогнем упав на земляну поверхню, від якої так і несло запахом різних спогадів, а далі згубився у сотнях свіжих чорних зморщин та ще міцніших впадинах. Силует трьома рухами (двома – ногами і одним – рукою) просунувся вперед і зачинив старі дерев’яні дощата на завісах. В ту ж мить все світло втекло за глухі щілини виходу. А кімната з клітинки перетворилася на кубик-тюбик постаті.
Так глухо, так темно, так тихо.. Так ще ніколи не було. І темна тінь зрозуміла, як це бути трьома мавпами, «мідзару, кікадзару, івадзару», одночасно. А ще, нарешті, рогадала, чому ж ці не гомо і не відомо чи сапієнси, так злісно не полюбляють зоопарки та зоопаркові домівки.
Підрахувавши той час в секундах, за який весь простір стиснусвя до розмірів тісної домовини, і поділивши на приблизний, за який це дійство їй здалося відбувалось, постать вирахувала свою блискавичну схильність до клаустрофобії. Щось стиснуло горло.
Збентежено і в обіймах синдрому панічної істерики, темна постать закричала криком щойно народженої дитини, так ніби прагнула комусь подати той сигнал, що індикує вогник у горівці її життя. Івадзару – здалась людським примхам, в жили влилося зло…
- Ти щойно помер! – пролунав навколо голос.
- иииииии? – гортанний звук видавив усе, що бажав сказати силует, але через невміння говорити, так і не вдалось того озвучити.
- Не дивуйся так. Ти справді розівчився говорити. Зло забрало в тебе твою мову… – ехо знайомого голосу прорезонувало у труні моторошного простору ще раз. – Вона зар’яджає його батарейку. Легшого прикладу, щоб ти зрозумів, я не можу знайти…
- гиииииииии иии иииг? – вільним бути не заборониш, навіть коли дивишся в нікуди, а промовляєш в ніщо, так вільно і прозвучала ще одна спроба силуету промовити хоча б щось.
- Ти знову народишся. Ім’я тобі буде – дитина природи. Зло забрало твою мову і більш ніколи не повернеться до тебе. Злу нічого не потрібно. Не потрібно. Воно отримало все, що хотіло від тебе отримати. Ти не знатимеш своїх батьків, але шукатимеш їх у кожому. Ти створиш свою мову. Вона вестиме твою сім’ю туди, куди ти ідеш. Усі, хто не почує тебе – згниють у власному світі. З часом твій світ загориться як сонце. Всі хто залишиться з глухих – побачуть його. Всі хто залишиться глухим – не зможуть почути того, що ти не говориш. У тебе буде своя мова. Коли ти народишся, ти не зможеш говорити. За тобою буде йти твоя нова сім’я. Вона не буде схожа на попередню. Ти вбиратимеш досвід кожного камінця на своєму шляху. І ці камінці згодом стануть основою твого будинку. Ти будеш сином природи, але ніколи не потягнешся за рукою батьківства. Всі твої діти житимуть у твоєму домі…
Відкрилися дрері і з білої кімнати вийшов м’ягкий потік теплого світла. Хлопчик, що лежав десь між темними стінами, вкрився легким його попелом. Підвівшись на ноги, він радісно вигукнув:
- Ми живі!
Де-не-де, на побитому ненавитю полі, виднілися згорблені над тілами люди. Де-не-де серед згорблених сумом людей, рефлекторно піднялися голови. І де-не-де, вони, дивилься саме на цього малого…
2127
Космічні подорожі – це все ще майбутнє, але літати ми уже вміємо. Для подорожей і відпочинку, обирайте найбезпечніший транспорт тим більш що авиабилеты киев нью йорк доступні уже в он-лайні.
Теги: апокаліптичне, постапокаліпсіс, проза
(0 оцінок, середня: 0.00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading ...
коли буде якийсь конкурс???
Поки що не планується. Якщо є Якісь ідеї – пишіть.