ми синоніми
тому й не вживаємось часто вдвох
нас разом в одному рядку не побачиш
ми долонями
доторкаємось через прозоре скло
не цинічні й зовсім не романтики
ми подзвонимо
одночасно одне до одного
й прочитаємо на дисплеях “абонент зайнятий”
порозгонимо
всіх ворон що ховають у дзьобах наші серця
прогортаючи крилами наше спільне повітря
заборонено
язиком діставати до носа й казати “привіт”
все таки щось у цьому не так посідали окремо
забобонами
під драбиною з відрами стати й тримати кота
полохливо ховаючи дзеркало бите у пазуху
перепонами
піднімались до вищої точки вгорі
дещо чорна на запах та ми білим увійдемо в неї
закордонами
залишались в посольствах і їли книжки
посміхаючись кожному поряд і навіть далеко
переконані
у наявності шансу на добрий початок кінець
попри те що для нас ми лише на картках і малюнках
ми знеболені
одне одним ми звільнені повністю від марноти
одне одним лишаємось в вічному гомеостазі
ми синоніми
наскільки цінні стегмати
з кетчупу
й ананасові кільця
непочищені зовсім
від рани важчої і до легшої
простяглися густі і немиті коси
паралельно до поділу на підгрупи
рабовласник кує ланцюги й кайдани
на руки ноги на вуха й губи
я тікаю на волю
начувайтесь тирани
простяглися собаки по кордоні
із космосом
грізно згавкуючи мимохідні комети
хлопець всупився в чорну діру без дозволу
й проковтнули його хижі зуби-штахети
пропонуючи вирішення проблеми
стимулюючи розвиток доброякісних
у черговому випуску ТСН
всі новини важливі
а деякі вартісні
іменуючи завтра як смертний гріх
легко впасти глибоко аж до аїду
прошу завтра ну випусти їх усіх
і вони побудують ще три піраміди
хрестиш мене водою
підливаючи піну для ванни
писання змінив собою
тобі лиш тепер всі осанни
вилизуєш краплі з-під душу
біжиш пташенят годувати
я не проковтну а вкушу
твої мармеладові грати
знімаєш чужі сандалі
і носиш їх гордо руками
твої непроламні скрижалі
всього лиш вогкі орігамі
все правильно чисто й дотошно
підібрана колірна гама
є можна і є не можна
так вчила сусідська мама
язик ти вигулюєш вчасно
не надягнувши намордник
аптечка і вогнегасник
відсутні з умов погодніх
щотижня нові батарейки
у дуже старий калькулятор
а на спині наклейка
диктатор тиран провокатор
частіше міняти зубні щітки
аби знов не зустрітись у кабінеті
де з чиєїсь легкої руки
з білих ясен тягнули гнилі котлети
навпроти вистояв протекторат
по сітці резиновими пухирями
де в кожній ніздрі слуховий апарат
де стара і побита змія між нами
стріляє точно хоч під кутом
ледь висуне дзеркало із-за рогу
під ручку з собакою чи з котом
і ніхто не вгадає його дорогу
сволота так боляче гризонув
що бачу кістки твої і мої
хоч я тебе тепло одів і взув
не встояла ти від стрибків зимових
умова лишається лиш одна
вертоліт і валіза із грошима
і моя труна і твоя труна
нас чекали дорослими і малими
ми відкинемось вибухом поза час
ми піднімемо руки на знак перемоги
хай водою розводять дешевий квас
ми тихенько втечемо з-під їх облоги
а якщо я не вийду на два кроки вперед
може постріл мене не дістане
забіжу лиш по крила у мокрий намет
і стріляти піду між каштанів
не знайдуть мого погляду в чорній крові
я сховався під Божу долоню
віри щит й меч духовний мої візаві
відбиваю і стріли й прокльони
відлітали на місяць розробляли грунти
я кричав їм з землі щоб спинились
вийшов лисий сказав підеш ти ти і ти
й молоді сивиною покрились
перші свіжі окопи падуть від дощу
викрадає гангрена кінцівки
пам”ятаєш як ти колись бив по м”ячу
а тепер не вилазиш із плівки
це мистецтво ліпити із глини ходи
це любов обніматися з трупом
через дірки на тілі побачити вдих
і не спати бо ти був там Брутом
а коли з-під розвалин і згарищ землі
вже не буде кого діставати
з замаскованих нір повилазять щурі
але що уже тут загрібати
повмирають від голоду босі згниють
стануть гумусом для плодовитих
повз густу радіацію й вогняну ртуть
прийду я деревце посадити
це початок тієї нової землі
де ніхто вже хребта не згинає
тут є строфи веселі й сонети сумні
тут і я ще колись поблукаю
ти зможеш
якщо не зважати на вітер
накидку накинути
взути бинти
картаво картузом
карати
карнізи
знімати
повісити тюль
я близько
я разом з тобою в накидці
я твоя накидка
я твої бинти
я сніг і вогось
я СНІД і бадьорість
я вчора й сьогодні
я завтра й завжди
пішли
ми вже поруч
біля горизонту
полізем по ньому
а потім підем
знімай цю накидку
тут сухо і мирно
розмотуй бинти
викидай в океан
я вчора потонув у чашці з молоком
напевне та 15-та була зайвою
мало не спіткнувся
об бельгійську вафлю
що під ковриком
ображена принишкла
з міцною кавою
я вчора закохався в стоп’ятнадцяте
марив поміж згустками простиглого
до порогу вже підходить
дев’ятнадцятий
а я його жену
такого невігласа
я вчора помолився в сумі й відчаї
а Бог відповів “Та заспокойся вже
хіба тобі мало
простору Моєї вічності
Моя рука тебе
щоденно береже”
я вчора зламав носа об повітря
повивертав ноги
об згущені почуття
я вчора не наважився
їй подарувати квіти
а сьогодні не живу
із нею життя
вчора проминуло ніби все життя
але сьогодні знов прокинувся
вранці
багато хто помер
та тільки не я
тож далі йду
в сумному танці…
прутконогі задрипані моцарти
товчуть клавіші з права на ліво
той рояль уже й так покоцаний
та це зовсім не їхня справа
аби видати звук обурення
треба тиснути і чимдужче
лиш на чорні на похмурі лиш
там де знак від чайної кружки
зойком пахне остання біла
на акорд пальці ледь рпозтягуються
дуже схожа вона на пробіла
та від неї все лиш притягується
до ладу довести сонату
треба тільки відкрити кришку
але цвяхами до фасаду
прикипіла метр заввишки
догризає останню перуку
міль що вправно ховалась під фраком
ні далеко не ті вже звуки
і давно не фаланги а краки
а казала колись бабуся
давай купимо в Бога арфу
струни в неї повік не порвуться
і звучатиме завжди гарно
прутконогі хотіли коробку
свою влсану чорно-білу
щоб тиснути клавіші-кнопки
де хотіли і як хотіли
натиснули все як бажали
трохи чорних і трохи білих
арфи пилом в сараї припали
а вони Отче наш бубоніли
пролетіли численні партії
варіації і ремікси
зупинитися було варто би
встати й просто побігти звідси
та сиділи вони непорушно
місяць вже наливався кров”ю
людство все мов боксерську грушу
скоро хтось протаранить любов”ю
прутконогі задрипані моцарти
поламали до клавішей пальці
позачитувались нотних зошитів
струни понатирали смальцем
рідким часом стікало по залу
вічне грізне незадоворлення
тих хто вийшов на небо забрали
а всі вільні тепер поневолені
з кожним днем все більше моцартів
без початків музичної грамоти
зла домашнього всі позаводили
повходили тісними брамами
з кожним днем все більше арфістів
що дограють свою увертюру
бо замішані з прісного тіста
бо забули тілесну натуру
прагнуть моцарти знаку явного
що арфісти то справді арфісти
і хоч кожне слово вже справдилось
вони раді всупереч лізти
тут нікому нічого не доведеш
стоять моцарти непорушно
все на місце поставить останній флеш
і відкриються очі всім дружно
зміщення вправо зміщення вліво
і накип вже не такий твердий
на стінках чайникового заливу
осад депресії молодий
праує із носа ручка гаряча
вирує бажання вхопити її
і ніби розсудливий ніби терплячий
та все ж купився на казку змії
черга дійшла наливати в чашку
підстрибує зморщений окріп
і діву марію і просто машку
замазав у зло один кавовий сніп
розчинилася гранула у воді
і цілий літр зробився брудним
тепер ти сидітимеш на суді
вже не присяжним а точно підсудним
проблема лишається лиш одна
злочинець себе не вважає винним
він скаже не грішний я а монах
слова із вітром а окріп не стигне
вже руки й обличчя у пухирях
лиш язик залишається не прокаженним
то таки винний чи монах
то справедливий чи скажений
однією заваркою двічі варити
вже не гірке але й не смачне
кришку забрати чи нею накрити
небесного не втримає земне
гострі канапкові багнети
сміливо боронять парадний вхід
пити з горла погана прикмета
краще би взяв та й налив собі
вечір відходить у небуття
напої закінчились посуд помитий
на згадку лиш чорний пакет сміття
глибокі порізи й переломи закриті
а завтра мовчки поміняти постіль
останні крихти змести кудись
з легенів витясти весь попіл
і в волю напитися води