Я – РОМАНТИКА (і хулі?)

Частина перша

*   *   *

Ранок. За вікно осінь. Вона гайдається на дитячому майданчику в подвір’ї монолітного будинку, в якому я живу. Вгору-вниз, вгору-вниз летить гойдалка, наче великий маятник, якщо дивитись на неї з боку. Двірники в убогій одежі підмітають мокрий асфальт, засипаний зів’ялим листям. Пасивно накрапує  меланхолічний дощ.  Чутно тихий шелест – це вітер грається застряглим на дереві прозорим целофановим пакетиком-смертником, поцупленим з нашого прибудинкового смітнику. Сумний ранок. Сіра димка вранішнього смогу, устелила заспане подвір’я. На вулиці пусто – лише я. І двірник, але… його немає чого рахувати. Далі цікавіше…

Історія
Зачинити двері та мовчати – це так по жіночому.. і це відразу вирішує всі наші проблеми.. В мене просто вже не виникає жодних питань до тебе… Так Софія???
Я чую її кроки за зачиненими дверима. Вона у ванні – сердиться, як завжди через мій напів латентний алкоголізм. Знаєте, існує три види алкозалежних людей: перші, визнають свою проблему і борються з нею, другі відверто говорять, що ніякої проблеми не існує, і нарешті треті, до яких я власне себе й зараховую – це ті хто ані трошки не визнають свою проблему, але на запитання: «Ти алкоголік?» надають позитивну відповідь лише для того, щоб уникнути лещат стереотипних «визнання проблеми – п’ятдесят відсотків вирішення проблеми» та отримати бонуси «борця за своє життя». Далі цікавіше…

1). «Безкоштовний секс буває тільки в мишоловці….»;

2). «Грати в схованку зі сліпими — не веселіше ніж вчити смерть вбивати…»;

3). «Як відрізнити принцип від комплексу?»;

4). «Ми виписуємо афоризми з книжок, а не читаємо книжки…»;

5). «Холодні часи не спостерігають…»;

6). «Людині ніхто окрім себе не потрібен…»

7). «Ти всім розповідаєш, що продав душу дияволу, а насправді мілкому баризі…»;

8). «У кожного є своя думка, на яку всім іншим похуй…»

9). «Жінкам притаманно помилятись…»

10). «Яблуко від яблуні недалеко падає… А очне яблуко?»

11). «Говноїди – це ті хто постіно, дивляться тВ?»

Дівчина під номером два..
Ти також жива, як і дівчина під номером три.
Подивись на цей світ з гори!
А потім підпали себе сама згори…
Як і дівчина під номером три…
Розумієш? Ти теж ідеш крізь зачинене вікно,
У застелене п’яними зірками небо…
Навіщо? Не треба? – Тепер, хто буде збирати мої речі?
При втечі? Це також втеча!
Замість сліз – тече кров по склу… Я тебе не візьму!
В пітьму, у вогонь, у весну, в сиру землю
Оповиту Жахом війни,
Це ми – зруйнували життя… це ми…
Ти – дівчина, під номером два
Чи ти – дівчина під номером три… Ярлики…
А може чотири, п’ять, шість, двісті, скільки завгодно!
Ти тепер стала вільною – зараз кажуть це модно, –
Казати, що ти стала вільною, що ти йдеш
Я теж з цим згоден, я теж забруднюю повітря, ти теж…
На ніж – давай мене ріж – ріж себе, ось в чом річ…
Ти зупинилась на ніч, а засоталась на рік
В моїй душі плачем, в моїм серці мечем
В моїй щоці поцілунком, і татухой на правому передпліччю…
Це тупо… Ясна річ: темний день, світла ніч,
І юрба недобитих бажань, недоказаних слів, сподівань
На пероні другого життя – може ти, може я?
Помилився життям, помилився у виборі зброї
Що робити? Нас троє… Ні, нас 6 мільярдів!
І все наче в порядку – кожен день запитання
«Ти як?», «Як сам?», «Усе добре?»
«І знову привіт! Хто тобі до вподоби?»
«З ким ти спиш?», «З ким ти п’єш?», «З ким ти ходиш в кіно?»
Всі рівно… розумієш, дівчина під номером два? Усім все рівно…

Mike Crusher

Mike – Crusher -Лаврентій Коліно

Знайшов кнопку, що вмикає мозок – натискаю
Жовту… В середині щось «пец» – відкриваю
Очі… Бачу яскраве світло, та закрите вікно
За вікном летять товсті сніжинки… Лайно.
Посміхаюсь, хоча в голові непорядок,
Дезорієнтування… неначе вчора втратив свідомість.
Доречи я лежу, і не чую ні звуку,
Переді мною з’являється мама – Вона в усьому чорному…
Мабуть здохла собака… Хуйово…
Вона мені щось каже, але я нічого не чую,
Намагаюсь пояснити їй, але вона не помічає.
Заходить лікар… Опа! Так я в лікарні?!
Виходить собака тут не до чого… Це гарно!
Вони про щось говорять, а мені стає нудно,
Шукаю навушники… Бля! Руки прив’язані!
До ліжка… Чому? Що я накоїв?
Врешті-решт, в чому мене звинувачують?
Палю у вікно, за вікно ніхуя…
Лише сніжинки летять, невідомо навіщо…
Лікар зникає… Мама виходе за ним.
Двері зачиняються, вимикається світло.
Лежу, намагаюсь згадати що-небудь,
Нічого немає… порожні тенета.
А сам наче в кризі, сиджу в чужому тілі,
Неначе потрапив на наркотичне весілля.
Дивлюсь як зі стелі летить штукатурка.
Праворуч, на тумбі червона пігулка.
Раптово, вривається тип у піжамі,
Кричить щось в притул – Я чую «Вставай бля!»
Він дістає ніж і перерізає затяжки,
Штовхає у спину і дихає тяжко.
Він тягне за руки і я підвожуся,
В його хижі очі з питанням дивлюся…
Ми разом біжимо… куди? Невідомо…
І все це мені видається знайомим…
Якесь дежавю, не наче вже бачив,
Усе це в якісь старій передачі?
І крісло-качалку посеред коридору,
І блимання світла біля чорного входу.
Я чую «Давай!! Я їх зупиню»,
І я вибігаю в непроглядну пітьму.
Куди же біжать? Очі нічого не бачать…
Позаду вже хтось мого друга фігаче…
Біжу до паркану, а потім до парку
Босоніж по снігу! В піжамі!! Ще й жарко?!
Коли в скрині біль і я падаю вниз
Папа! Непритомнію… Роблю крок за карниз…
——————————————————–

Знайшов кнопку, що вмикає мозок – натискаю
Жовту… В середині щось «пец» – відкриваю
Очі… і бачу маму перед собою!
Вона комусь каже: «Вчора все знову»…

Автор: Mike Crusher

Зашиваю очі… – Лечу!
Куди? Серед ночі?
Збираюсь пірнути,
У пекло… Забути,
За все чим плачу!
І чим бачу… Світанок вмираю…
Наливаю до краю,
Ще сто капель раю.
І знов лихоманка,
Бентежна коханка,
Стирає з лиця макіяж.
Середа… На живця…
Мабуть лідер продаж?
Ця реклама в метро,
Посприяла мені!
Але знову насильство,
Захоплює дні.
Що ідуть чередою,
Мов вагони сумні,
Ось така неприємна концепція:
Контрацепція в серіях,
Індульгенція в спеціях.
Кровотеча… В пісок,
І тебе не дождешся…
Я плюю в невідкрите вікно,
І лягаю дно…
Щось в мені кричить-плаче
Статично вмирає,
Я йду крізь весну… все рівно…
/////(пауза)////
Мучить спрага…
І хочеться в зграю…
////(ще одна)/////
На перерві… – Дощу!
Свою душу мочу.
Лише від тебе торчу,
Спеціальність: «Ніхто»!
Цілий день роздаю,
Папірці у метро…
Вечорами, тону,
У суму та в диму.
У спиртовій війні,
На снаряди дурні.
Мені по… Я нескінчений планктон…
Може завтра не я,
Але буде нове ім’я,
Нове тіло – замість мого…
А мене у труну,
На три метра у тьму
Через тиждень ніхто не згадає…

Я кинув пити і життя стало іншим… не знаю чому я це зробив, а точніше як це зі мною сталося???  Я хочу Вам розповісти свою історію, можливо вона Вам чимось допоможе, чомусь навчить чи від чогось вбереже…

Одного ранку я прокинувся, з лякаючою думкою, що я більше не хочу пити. Я не пам’ятаю зовсім цей ранок та не може детально описати свої тодішні відчуття. Хоч це і смішно, адже такі дні люди зазвичай запам’ятовують на все життя, але я, чесне слово,  не пам’ятаю нічого…  Навіть не сможу вказати, що це за день був… понеділок чи середа? А можливо навіть субота? Я не пам’ятаю чи було сонячно тоді чи було похмуро, чи була в той день спека, а чи накрапував дощ? Чи було в мене тоді злісне похмілля чи легке? Але це в принципі не зовсім важливо… Далі цікавіше…

Я т ВОНО(А) – ДАЖБОГ

 

Ми з нею займались сексом. Саме в цю мить. Стара добра «собача поза»…  Вона тихенько стогнала, а я робив все мовчки… Майже мовчки… Іноді з мене, вилітало щось підсвідоме і незрозуміле… Це був черговий секс із серії «щоб чимось зайнятися». Я думав про те, що сьогодні ввечері будуть грати Маямі та Даллас і треба обов’язково подивитись цю гру, а вона міркувала про те, що буде в наступній серії «Блю Маутінг Стейту» та що витребувати з мене на свій день народження. Секс не клеївся. Було дуже скучно, тому я вирішив поки є вільні хвилини, ще раз роздивитись її кімнату. Далі цікавіше…

Дівчина дрочить своєму зв’язаному хлопцеві.

Потім закидавшись жовтими колесами,

Падає непритомна з незаскленого балкону,

Розбиваючись при цьому на дрібнісінькі молекули.

 

Потім прокидається, не пам’ятаючи нічого:

Як підпалила подрузі перуку, з ким трахалась у ванні,

Чому під оком синець, а на руці татуха?

І де її косметичка, паспорт та бюстгальтер?

 

Заходить на Вікі, шукає поради,

Продивляється зі страхом останні відео ютуба.

Миється, молиться розтинає пам’ять,

Намагаючись як-небудь, пригадати що було…

 

Зализує рани, зупиняє кровотечу,

Капроновими нитками, зашиває совість.

Візит до гінеколога, аборт, із дому втеча,

Розшук результат дав! похорон… поминки…

 

Сіра фотографія, усміхнене лице,

Іскри в веселих очах та заворожуючий погляд.

Солоні сльози матері, біль в серці татуся,

Останній запис в її щоденнику «не хочу вже нічого…»