Чарльз Буковски. Записки старого козла. – М. Эксмо, 2013. – 320 с.
Однозначно, література повинна бути різною: як чарівні казки про романтичне кохання, про вищий сенс життя, так і художнє осмислення непривабливої, подекуди брутальної, з гострими кутами й до болю реалістичної сторони буття. Це потрібно, хоча б для порівняння, для конкуренції об‘єктивних і суб‘єктивних відображень реальності.
Коли говорити на тему брудної літератури неможливо оминути її найяскравішого представника Генріха Карла Буковскі (Чарльза Буковскі) і його одну з головних прозових збірок «Записки старого козла», які сьогодні хочеться порекомендувати вам (читачам) для прочитання.
Робота над цією збіркою почалася, ще 1967-го року, коли письменник прийняв пропозицію видавця та журналіста Джона Браяна писати авторську колонку для газети «Open City» (Відчинене місто), що зрештою зміцнило популярність Буковскі в Каліфорнії . У процесі роботи на видання «Open City» автор не був обтяжений якими-небудь конкретними темами чи цензурою – він відверто писав про своє життя, нічого не прикрашаючи. Щоправда не всі твори «Записок», є автобіографічними і не всі колонки-записки схожі на стандартну колумністику (до прикладу, українського публіциста Віталія Жежери). Зазвичай – це здебільшого, невеличкі й мемуарні оповіданнячка.
Є в них філософські та прополітичні роздуми, фантастико-містичні історії, дещо сентиментальні твори, як от про невдаху алкоголика Фредді і його малолітню дочку. Героями «Записок» Буковскі, як і завжди, переважно є алкоголики, повії, поети, легковажні жінки, самогубці, вбивці, що з банального поруху руки долі стають на слизький кримінальний шлях, як от чоловік, що був укрився страшними плямами і обличчя якого пожовкло. Жоден твір «Записок» немає назви, а деякі оповіді зустрічаються в інших збірках американського бруталіста класика.
Сам поет та прозаїк, про період роботи над «Записками старого козла» писав: «Я відкрив баночку пива, і слова потікли самі собою. Не було ні напруги, ні старанного колупання тупим лезом, так якби писав, ну, скажімо, для «Атлантік манслі». І бездушної журналістської буденщини теж не було. Сиди собі і барабань по клаві. Мені здалося це не надто обтяжливим. Просто сиди біля вікна, пий пиво – і нехай собі йде, як пішло. Що вийде, то й отримаємо. І з Браяном ніколи не було проблем. Я приносив йому текст, він переглядав його за діагоналлю й казав: «Добре, прийнято». Через деякий час він перестав проглядати текст. Просто брав мою писанину, пхав її на полицю і оголошував: «Прийнято. Як ся маєш? »Тепер він вже навіть не говорить« прийнято ». Я просто даю йому матеріал, і все. Це дуже стимулює мою творчість. Уявіть лише собі: абсолютна свобода – пиши все, що в голову лізе. Так, я кльово провів цей час, і часом це були не тільки гиханьки та хаханьки, але ось що головне: тиждень за тижнем я відчував, як міцнішає моє ремесло. А тепер ось зробив вибірку з усіх моїх колонок за чотирнадцять місяців.
По частині дієвості колонка поклала поетичну творчість на обидві лопатки. Припустимо, взяли у тебе вірші до публікації; можна сподіватися, що років через два, якщо не через п’ять, вони нарешті будуть надруковані, а те, з імовірністю п’ятдесят на п’ятдесят, і зовсім згинуть, або раптом кілька рядків, слово в слово, з’являться в роботі іншого – дуже відомого – поета, і тоді ти розумієш, що світ несправедливий. Звичайно, в цьому немає провини самої поезії. Просто багато всяких гівнюків намагаються її публікувати і писати. З «Записками» зовсім інша справа! Сидиш з пивком і друкуєш, скажімо, з п’ятниці або з суботи, на крайняк в неділю, – а в середу твоя писанина вже розлітається по всьому місту.»
(с) Юрій Мостовий
(1 оцінок, середня: 5,00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...
о, мені сподобалось, треба глянути.