Завантаження ...
Тоді нам жилось не надто солодко:
дві на дві-вугілля із цукром
нас ламали, труїли інформаціним голодом
забороняли нашому болю виходити друком
Я мав квартиру, поруч з новою лікарнею
тієї, де лікарі продавали трамадол за 5.30,
і від старої нерентабельної пекарні,
де в печах голови вибухали від надлишку тіста.
Кожного ранку, коли я збирався йти на площу,
щоб голос звучав, падав з небесного міста у сотні умів
ти падала на підлогу, біля дверей так,ніби я йшов на прощу
я сідав поруч-між нами зростала відстань у двадцять із лишком слів
Єдиний,хто вірив у відродження нації
хто мріяв хоч раз постояти із рупором
став свідком доби ВЕЛИКОЇ руїнації,
коли країна почала дихати і захлинатись ступором
І тепер,коли минуло достатньо часу, щоб дивитись на розвал зверхньо
перед тобою сидить смішна першокурсниця і уявляє
як тоді заборонений прапор із дна спливав на поверхню
і вона стоїть на площі, тримає його за шию і посміхається.
19.02
(2 голосів, середній: 4.00 з 5)Ви маєте бути зареєстрованим користувачем аби голосувати за цей запис.
Завантаження ...
хм…так завжди – ми ніби патріоти і ніби хочемо змін, але тільки одиниці можуть реально ці зміни впроваджувати і відстоювати
Певно й правда для більшості актуальна приказка: “Моя хата скраю”
Кожен з нас ( ну, переважна більшість) – патріот, і бажає для країни і її населення добра. Але щось зробити – наважитися вдається лише одиницям…
Надто важко боротися проти “темного”…
КЛЬОВО! не знаю чого но мені ця річ по кайфу.МАЛАДЄЦ. В ТЄМУ КОНКРЕТНО
добре,коли отак твір зачіпає “за живе”.хтось із мудреців сказав, що час – найкращий лікар. симптоми “хвороби” відомі. от тільки яке повинно бути лікування- операція чи відновлювальна терапія. поживем- побачим.правдиво.БОЛЮЧЕ.гарно