293 слова…
Кажуть що перші рядки самі важливі . Можливо. Хоча насправді не знаю з чого почати і яким словом закінчити. Отже поїхати…
Все починалось з холодного ранку. Коли вони вставали з роту у них виходив конденсат, але їм було тепло і комфортно і їм глибоко до сраки, політика яка йшла з ранку по ”Новому” , чи кримінал по “СТБ”. Вони прокидались в обіймах , пили з ранку щось гаряче , і валили по своїм справам. В квартирі пахло кавою, та зеленим чаєм (хто що пив ви самі вирішуйте). Вони деколи напивались до срачки , розпалювали кальян, кохались на підлозі і знову засинали в теплих обіймах один одного. Та кожного дня сніг на підвіконнях ставав товстішим, ледь теплі батареї вже не помогали. Та їм далі було байдуже, їм просто було тепло.
В них не було імені. Він не любив свій день народження та подарунки. А вона не любила коли її кликали по імені, і цілували при людях. Та незважаючи не все вони були разом , лагідно називали один одного, святкували свої дні народження , дарували подарунки і цілувались …( самі знаєте де). Мріяли кудись поїхати , бажано далеко , та ніколи не було грошей і часу.
Це якраз був той період коли в неї починались місячні. Це єдина річ яка вони ненавиділи двоє. Вона харилась за всяку хуйню, а він харився за то шо вона хариться за всяку хуйню. Було холодно, вони не кохались , але шалено заводили один одного їм було тепло.
Вони розійшлись , коли сонце гріло розтоплений сніг і тепло яке йшло від батарей, вже було непотрібним. І можливо через рік, знову покохають один одного , та їм буде тепло з кимось іншим. Самотність почне вбивати у власному теплі , яке стане чужим , стане простою звичкою… І вони сука помруть ,в чужому теплі , кохаючи один одного до смерті….
