Ця ніч була занадто прохолодна –
Щоденні зливи нас заполонили,
Земля вже напилась і неголодна –
Стражденну, Господи, її помилуй!

Густий туман і сирість дошкуляє,
А у садочку квіти всі змарніли,
І буревій поміж гіллям гуляє,
На небі хмари наче подуріли…

Дороги всі застелені гілками,
Потрощена стоїть верба плакуча,
Побита вітрюганом кулаками,
Схилилась і сумує невезуча…

Потріскались асфальтові дороги,
Оскалились глибокими дірками,
Вода вселяє в душу страх й тривогу,
І заповзає в ями ящірками…

За що так Бог карає нас водою,
У чому завинили ми з тобою?

Сьогодні день у мене вітамінний –
Себе я почуваю на «відмінно»!

У миску літній завітав садочок:
Хрумкі, зелені, свіжі огірочки,

Укріп, кінза, петрушка кучерява
І сонячна олія, як приправа.

А зверху дольки спілих помідорів –
Прикрасила салат смачний узором…

А на десерт шовковиця в сметані,
І полуниця свіжа і рум‘яна…

Нарешті зрозуміла, що без м‘яса
Життя також смачне, корисне, класне!

Запахло хлібом, випічкою мами,
Пила цикорій з молоком ковтками,
Надворі ніч складала оригамі –
Роки минуле стерли мов цунамі…

Портрет дитинства в золоченій рамі –
Одна лиш героїня в моїй драмі…
Та не зламає мою волю вітер,
Життя до мене знов таке привітне!

Старі, як діти – всім давно відомо,
До світла тягнуться напівсвідомо,
Наївні, добрі, ніжні, романтичні –
У них так схожі вподобання й звички…

Вони так люблять їсти солоденьке,
спочатку хочуть те, що більш смачненьке.
Спостерігають світ в калейдоскопі,
Який для них як замок Пенелопи…

Щодня у казку вирушають залюбки,
Різниця є між ними – прожиті роки…

Отче наш, іже єси на небесах,
Дай мудрості поетам у віршах!

Хай ім‘я в молитвах твоє святиться,
І мрія нарешті моя здійсниться!

Духовність на сайті нехай запанує
Мудра моральність захазяйнує!

Нарешті здійсниться тут Царство Твоє –
ти слово почуєш благальне моє…

Хай буде воля твоя усюди –
Дай світла сліпим і зневіреним людям!

Підтримай усіх на цій грішній землі
Будь сонцем для тих, хто блукає в пітьмі!

Хліб наш насущний дай нам сьогодні.
Тих порятуй, хто потрапив в безодню!

Провини нам прости щоденні наші,
як ми прощаєм опонентам нашим…

І не введи нас у бажань спокусу,
Щоб не трясли нас землетруси!

Звільни назАвжди від лукавого,
Шлях покажи у світ цікавого!

Отче наш, на небесах іже єси
Від Еросу поезію спаси!

І знову раптом злива задощила,
Втікали з лісу що є сили,
За нами хмари гнались навіжені,
Дув вітер в спину, як скажений …

Надворі стало темно й непривітно,
Зіщулились дерева й квіти,
Заблискало і загриміло сильно,
І дощ розправив свої крила…

Заголосила дітвора надворі,
Додому мчали дружним хором,
По небу хмари, як овець отара,
За ними блискавка – примара…

Грім гучно гуркотів, лунав велично,
І злива бігла блискавично,
Дощ лив немов з відра, періщив дуже,
Вода збиралася в калюжі…

Я до дощу додому встигла вчасно –
Саме тому моє життя прекрасне!

Туманна ніч мережить, як органза,
А на вікні стоїть розкішна ваза,
Будинки і дерева, як привиди –
Розмиті силуети краєвиду…

Приємна прохолода мене тішить,
Посеред ночі знову пишу вірші,
Слова самі складаються в рядочки,
І розквітає сонячний віночок…

Куйовдить вітер жартома волосся,
Дрімають в небі хмари безголосі,
Земля сумує, змучена дощами,
І я молюсь тривожними ночами…

Хай сонце світить, зігріває душі,
Щоб люди були чуйні й небайдужі,
Молитва душу спраглу окропляла,
І доброта у серце завітала!

Сьогодні спала вкупі з небом –
Зробила спальню на балконі.
Серпанок гарцював у кебі*,
І розмовляли зорі сонні…

Заснути довго не вдавалось –
Занадто свіжо й прохолодно,
Та врешті спроба увінчалась –
Полинула у снів безодню…

У кебі, з місяцем на пару,
На зоряній безмежній ниві,
Ми випасали хмар отару –
І знову я була щаслива!

А потім віддалась в обійми –
Нічного неба-океану,
Шалено, палко, добровільно
Пила п’янку любов духмяну…

Між хмарами, немов би фея,
До сонце-ранку заблукала,
Зустріла там свого Орфея
Й до себе міцно притискала…

І замість діви, Еврідіки,
Пила кохання ніби ліки…

Занадто задощила непогода,
І прохолода обіймала ліжко,
Я вийняла пухнасту із комода,
М‘якеньку ковдру, наче шерсть у кішки…

Й відразу попливла в чарівні мрії,
Пірнала у думки, неначе в хвилі,
Тремтливо прикривали очі вії,
Вуста всміхались ніжно-полохливі…

Полинула над світом феєричним,
Збирала зорі в небі мов перлини,
Все виглядало дивно і незвично,
А хмари були схожі на космини…

Душа моя співала колискову,
Враз засинали міцно ріки й поле,
А місяць в небі сяяв, як підкова,
І я була щаслива, як ніколи!

Дилема виникла в мольфарки:
Хтось хоче дощ – ті, кому жарко,
Для інших дощ створив проблему –
Для чаклування нова тема…

Благаю, сонячний світанок,
До дна наповни сонцем дзбанок –
Теплом зігрію регіони,
Де йдуть дощі, як легіони…

А в другий глечик, аж по вінця,
води – це ліки для корінця.
Я полечу туди, де спека,
І буде дощ, як дискотека…

Як бджілка, я завжди працюю,
Від радості щодня танцюю –
Тепло і дощ дарую людям,
Щоб було весело усюди!

«Іди-іди, дощику, зварю тобі борщику
в зеленому горщику! Чуєш, відгукнися!”

Дощ не забарився, на землю полився
цебром, відром, дійницею над нашою пашницею…

* * *
Учора вдень мені сказала Ліоліна,
Що потерпає без дощу країна,
Я кілька раз примовку в небо посилала,
І знову злива в гості завітала…

* * *
Вночі безсоння й дивні сни турбують віщі,
Я у минуле знову поринаю,
Сьогодні злива за вікном моїм періщить,
І прохолода ніжно обіймає…

Як спомин, літній дощ капіжно догоджає,
Дивлюся у вікно – там темінь ночі,
Немов змія, в мій дім повільно заповзає
І щось незвідане мені пророчить…

* * *
Уже не раз ловлю себе на мудрім слові,
Що все збувається, про що веду розмову…