…а смуток знову стукає по шибці холодними краплинами дощу…
і я ступаю босими ногами на ламку кригу відчуттів…
а розуміння – зламане оманою,
і ступні спечені морозяним подихом зради…
і нутро душі розриває, навіть не біль,
бо болем це назвати неможливо,
це – смерть, бо помирає часточка мене…
моєї душі… краплина мого серця…
а розриває відчай…
бо вже перетнуто межу неповернення…
лише болючий відчай… страждання зі смаком полину,
бо все залишилося у минулому, там,
куди дороги вже немає… куди немає вороття…
печаль вкрива повіки свинцевою печаттю…
і на віях зажевріла барвистим блиском солона краплина діаманту,
чиста, як кришталь, важка, мов прожите життя…
і так не вистачає лише тебе…
не вистачає лише дотику до щастя…
до щастя – то бути поруч з тобою…
бо саме ти і є тією грудочкою ніжності та тепла…
бо саме ти і є щастя, моє щастя…
те, що належало лише мені….

-4-
Солодкі мрії п’янять розум,
мов настояний на барвистому різнотрав’ї духмяний вермут.
А душа – у стані невагомості кохання, неначе між двох світів…
ранкова млість ще не повністю звільнила допоки сонне тіло,
і тому відчуття, як струм, оголеними дротами нервів,
підіймають до рівня блаженства…
а кожен дотик – до мурашок по шкірі…
а кожен погляд у вічі – як у безодню…
і судома насолоди, що вкрила груди, не дає дихати…
і несила навіть вхопити ковток повітря…
і час зупинився… і світ завмер…
Лише серце – крихітна грудочка в утробі душі,
тріпоче пташкою,
засвідчуючи про наявність життя…
І звичайні типові звуки, що складаються в слова,
вже є недоречними,
бо такої миті стає важливим тільки дотик.
І ледь чутно я торкнуся своїм серцем твоєї душі…
аби за одну мить розчинитися у тобі,
аби наповнитися насолодою чистого джерельного кохання,
про яке відомо тільки янголам, бо долі поєднуються
лише на небесах…
розчинитися у тобі, аби ти став невід’ємною частиною мене…
розчинитися у тобі, аби злитися двом душам у одне тіло назавжди, до віку, до скону…
І тоді, я покладу себе у колиску твоїх долонь…
а ти заколихаєш мене своїми поцілунками…
і вбережеш від жорстокої повсякденності…
і тепло твоїх долонь зігріє…
і у ніжності я знайду спокій…
і у силі я стану захищеною…
і для всього божевільного світу я буду невразливою…
Клапті лапатого білого чистого снігу,
що падають просто з неба,
лягають на наші простоволосі голови покровом Божого благословення…
і янголи схилили голови в пошані нашого кохання…