Кожен із нас вміє творити дива.
Ми їхали в поїзді. В нього була купа бабла.
Він його вголос пристраcно рахував.
Здавалось, йому на очі спадав осінній туман.
Він їхав з Польщі – пропрацював там півроку,
В його селі під Ватутіним таку не знайти роботу.
Хвалився мені ноутбуком й своєю зарплатою,
Сміявся, що чай у Польщі називають «хербатою».
Його зрадила жінка – напевно, не надто давно,
Уперто мене запевняв: «Зрадливі люди – гівно»,
а вірних на цьому світі важко знайти,
Скоріш за все, найвірніші – це пси і коти.
Його батьки розлучені – живуть у різних містах.
Просять постійно грошей і трохи тепла.
А як я поділюсь тим, чого у мене нема?
Коли я просив підтримки – отримував копняка.
Але жалітися гріх – «пеньондзів» достатньо мені –
Купив ноутбук, телефон, а решту віддам рідні.
Для цього фарбу вдихав шістнадцять годин на день.
Жартую тепер, що змінився колір моїх легень.
Для мене запах заводу – божественний аромат.
Якось на голову впав алюмінію шмат.
Спитаєш, хто врятував від смерті мене?
Та наше життя закоротке, для балачок про сумне.
Головне, насправді, завжди залишатись людьми,
Щоб не ставалось, і скільки б не з’їв туги.
Виховай свою думку й загострюй як слід-
Мов останню стрілу, щоб добути собі обід.
Коли я заснула і бачила дивні сни,
Бодя ковдру віддав мені і від холоду захистив.
І у снах, здавалося, що маю стільки тепла,
Ніби в змозі зігріти усіх, і умію творити дива.
А слова, що казав Богдан про свої дихальні шляхи
В сні спліталися у веселки і стікались в барвисті річки.
Ось тепер він, напевно, вдома
і затято рубає дрова.
Та ніхто у селі не чує, як
Він дихає кольорово.
(1 оцінок, середня: 5,00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...
гарна розповідь…