Я промінь, я падаю – літо не скоро. Теплом запульсую у скронях.

Надломлюся криком у ямі, моє тіло нагадує чавлену моркву.

А все ж коли оживу, стану невмисним, як той пластмасовий сонях

Що на варцабі в рожевім горняті…
Більше не тисніть Caps Lock Ви

Не треба великий речей, достатньо того, що задосить
Я навіть згадав де мій рід – он у полі нехрещений соняшник.
Без серця малюю стрілу на вікні. Такі мої остаточні досліди…
Вибачайте, що у Вашім житті я не з’явившись так скоро зник.
27.12.2о1о

Світ – літератор.

Літери, мати;

Алітерація алкогольних спогадів.

На споді гадів злі язики –

Вогонь в агонію кидає!

Як хочеться жити спокійно,

Поки кіно чорно-білих буднів…

У дні недостатньо годин.

Один я, босими п’ятами з вітрин,

Знецінююсь манекеном, поглядом,

Суспільними ляльками…

Назавжди лишаючись

П’яною пам’яттю, прим’ятою м’ятою,

Літрами, матами. Ми, літератори, –

Для тих, кому вигідно,

Для тих, чий конвеєр –

Для нас м’ясорубка!

Так хочеться з чогось почати,

Не закричати, печати на острові тихім

Зірвати… Я далі набрид?

Я далі себе віддаляю…

29.о9.2оо8

Олена Заславська

 

МЕРТВОГРАД (Триптих)

 

Мертвоград. Орфей і Еврідіка

 

 

            1

 

Глибоко під землею,

Там, де поїзд метро

На частини рве простір, –

Ми з тобою поруч,

Наші руки заплутані пальцями,

Губи склеєні,

Блякне штучне світло,

Виє вітер, як Цербер,

І виходу не видно. Далі цікавіше…

Влад Клен

 

Уявляю

 

Я взагалі уявляю розмито

Чим воно буде

Небо не надпите

Світанкове, може й вийде

Сплюну

Чи кровну образу

Чаєм зап’ю

Заведу шарманку

Пішаком у ферзі

А чи шашкою в дамки

Або зовсім буттю не піддамся

Буду злодієм, або трутним букою

Чорт знає ким

Та собою не стану

Взагалі уявляю обідрано

Що собою являє світанок. Далі цікавіше…

ВОВА

 

Коли був я малим, мене без провини

Били однолітки. Тіла частини

Розбиті були. Особливо хріново

Було, коли бив мене хлопчик Вова.

У Вови був інтернатський досвід,

Я його часто прохав: «Може, досить?»,

Та він і не слухав, місив, ніби тісто,

Як, Боже, ненавидів я дитинство!

До весілля загоїлись рани, правда.

Тепер я локально відомий автор,

Як пишуть в газетах всілякі там лосі,

А Вова сколовся.

Вова вколов у вену гидоту.

Двинув коні Вова в суботу.

Про мертвих – добре або на крайняк…

Ідіть ви до дупи за цей порожняк!

Вова сконав пів на другу рано.

ЯК ТОБІ СМЕРТЬ, ВОВАНЕ?

Турецький «рибок», поголений череп.

Вову смакують черви.

Сусідам часи закінчились собачі.

Вову жере хробаччя.

Трішечки сумно, але не плачевно.

Вову з’їдають черви.

Тілько ночами судоми зводять

На думку, що може ожити Володя,

На думку, що я першокласник знову

І буде з мене знущатися Вова.

Не те, щоб земля була тобі пухом,

Просто лежи, як лежиться, братухо.

Але коли буть максимально злісним,

То най тобі буде темно і тісно,

То най від страху пітніють яйця,

Як спершу і в мене. Боржок віддався.

Боржок віддався, і згасло світло.

Хавайте, черви. Хороше їдло! Далі цікавіше…

Закисають бажання, у ночі приймаєм пологи.

Он і зірка упала – все відомо, але за дверима

Вже не просять зайти і поменшала пазуха Бога,
Пил упав на талант, а йому хоч би хни – задля рими…

Риби тишу доп’ють і залишать замулені вірші.
Вірить треба, а десь ніч збирає у смуги світанок;
Скільки ж в Леті сміття – SMS для життя важливіша,
Коли пише нам смерть після п’яних пісень і гулянок.

Заспокойся: аврал починався ще в першому бунті.
Все, що инше тепер, – не инакше як давньоминуле.
Завербовані скрізь береги на приймальному пункті
Без поезії вже, або трохи, або вже поснулі…
24.о9.2оо7

ЧОРНИЛО

Я свідомий того,
Що мій вересень збожеволів посередині,
Нічого не з’ївши на ранок
І забувши застольні молитви…
Осінь, ти ж бо боїшся падіння.
Зима ще стоїть на стрьомі
Прикрити тебе.
Вересень-злодій
У літа украв цвітіння –
Триденним буде свято
У Вінниці.
А далі морози.
Списались чорнилом поети.
19.о9.2оо7