Чому із неба ллється дощ?

І спів птахів вже не лунає,

Чому не пахне гарно борщ?

І мама вже не виглядає.

Чому далеко так вогні?

Що світять вдома на віконці,

Чому тебе забули всі ?

І із за хмар не вийде  сонце.

Забуте те що було в тьмі?

Та тільки тьма дамно на волі,

Гуляє ходить по Землі

У убиває всіх поволі.

І забирає силу в тих

Хто лиш на мить опустить руки,

Тому тримай високо їх

Інакше ти зазнаєш муки .

І за вікном стоїть туман,

Настала вже глибока осінь,

А може це лише обман?

І ми не бачимо те що просим!

Забуте все що бачив я ,

Та не забута лиш родина

Що кожний день мене чека

На свій поріг, додому сина.

Я не жалкую про життя!

Життя прекрасне як краплина,

Що з неба впала до лиця

Красива чиста і щаслива

І лиш туман що за вікном

Мені наповнить сірі будні,

Бо ми живем – і йдем дощом,

До світла, сонця і блакиті.

 

         Знайомство з невідомим, або початок історії

Був сонячний ранок коли простий хлопець із Українського села на ім’я Гришко почав дивитися на світ по іншому. Уже 3 роки йому сниться один і той же сон, як він ходить по невідомій йому землі, бачить незнайомих звірів та рослин, та щось схоже на них, але той ранок для нього був іншим. Нарешті він зрозумів що так далі не може продовжуватися, і він наважився розказати все батькам. Через два дні йому виповниться 18 років, і зайшовши на кухню о пів на 9 він побачив як мама готувалася до свята, адже через два дні її син стане повнолітнім. Підійшовши до неї як най ближче він сказав: Далі цікавіше…