Загубилось лiто в моiх

диких мрiях,

запалило зорi у моiх очах,

захотiлось впасти у глибоке

небо

i вiдчути крила, як

казковий птах.

Заховаю зорi пiд повiки ночi,

заспокою мрii, заколишу сни,

i торкнуся хмарки ямкою долонi,

i твою усмiшку понесу в свiти.

Два бiлих голуби

у грозовому небi,

Шукають прихистку

серед стихiй,

Мiж блискавок, дощу

i вiтру

В полонi нездiйсненних

мрiй.

Загубленi помiж

землею й небом,

В обiймах бiлоснiжних

крил…

Зникаэ свiт, коли iду

до Тебе

I зупинитися

не стане сил.

Ще пахне поле

скощеними травами,

Осiннiм вiтром

i насiнням трав…

Ще хоче серце

лiтом вiдiгрiтись –

Зимову паморозь

на плечi хтось поклав…

Так пахне кава,

що аж хочеться

вiдчути смак…

I сiрi ранки

в теплому халатi,

i сонце, що виглядуэ

з-за хмар…

Люблю сама

свiтанки зустрiчати

Ще пахне поле

скощеними травами,

Осiннiм вiтром

i насiнням трав…

Ще хоче серце

лiтом вiдiгрiтись –

Зимову паморозь

на плечi хтось поклав…

 

свiтить сонце

крiзь гроно винограду

i кожна ягiдка,

як келих вина,

настояного дощами

i вiтром,

iз терпким

осенi ароматом…

 

* * *

Вчора збиралось на дощ…

…не впало.

…лиш тихо наплакало в душу…

* * *

менi наснилось море, бриз i мiсяць

i я купалась,

пiрнаючи у хмари…

* * *

колись часто снилось менi,

що лiтаю…

чи не тому тепер

так хочу

вирватись…

 

Залишишся для мене нерозгаданим.

У той далекий і холодний день

ти не збагнув – кохання може бути втраченим,

як ноти недоспіваних пісень…

Залишишся для мене лиш оманою.

Ти не вкладав життя із думкою про Нас.

Я вчилася у тебе – безперечно,

але частіше – лиш втрачала час.

Годинник вже вибив на першу,

В тихім домі озвалась луна,

До вікна підкрадається місяць,

Я ж – нап”юся густого вина.

Розмішаю червоне із білим,

Присмачу корицею й перцем,

Додам три краплини розпусти,

Вінчатиму душу із серцем.