Секунды меряя шагами,
А чувства ночи темнотою,
Любуясь звёздными слезами
И без тебя была с тобою.

Тебе, как Богу доверяясь,
Подолгу слушала сонеты.
Всегда смущалась открываясь.
В душе всегда хранила лето.

14.10.09

Україно моя! почуттів глибина
і нестримність яскравої мрії.
я всі думки свої, аж до самого дна,
аж до самих зірок розумію

Мысли спутанны, как твои волосы
– Где ты, милый мой? Я встречи жду
Вера, решимость, настойчивость голоса:
– Родная, немножко… я скоро прийду;
К тебе прилечу я, приеду, притопаю,
Преграды пройду все, что есть на пути;
Тобою одной раны сердца заштопаю –
Несу их с собой… поскорей бы дойти!

Єгору Грушину, талановитому
українському композитору,
музиканту присвячується.
І був концерт…
Музика всіх покликала. Навіть осінь прийшла на той концерт, в повній тиші залу було виразно чути, як за дверима співає дощ свою осінню мелодію. Ця мелодія доповнювала атмосферу, створену саме у цей вечір, саме для найкращого в житті концерту. Ще попереду багато виступів та різних залів, багато творів ще тільки мріють бути написаними і почутими. А цей вечір так і залишиться в пам’яті всіх причетних і присутніх, бо то була гармонія і теплота, музика чистих почуттів, розповідь Маестро.
І був концерт…
І зігрівала та теплота, що була створена нотами, не тільки тих хто був у залі, не тільки самого Маестро. Вона зігрівала ту вулицю, те місто, ту країну, саму осінь. Набагато тепліше стало самому дощу, і він так задумався, що йшов ще кілька днів, пригадуючи всі почуті мелодії, неначе намагався продовжити сам концерт.
І був концерт…
І слухати його можна було кожною клітиною, очима, волоссям, руками, серцем, душею… Навіть гучні шалені оплески вмить втихали, бо теж хотіли слухати продовження.
І слухали його дві парасолі, які висіли на дверній ручці. Одна постійно пускала сльозу, ті сльози капали й капали на підлогу, а вона шепотіла подрузі, що то не сльози, а просто дощ.
І був концерт…
І різні думки з’являлися і зникали. Багато споминів міняли одне одного, як хвилі чи клавіші, чорна-біла, біла-чорна. А руки Маестро все розповідали про щось своє, щось невидиме і тонке, легке і чисте. І на мить здавалося, що всі думки і спомини такі ж. І з’явилась навіть думка написати про все це і ось це вже не думка, це майже написано. А чи можливо словами передати ті емоції та почуття, чи можливо їх помітити на фотознімках?
І був концерт…
І після цього концерту зовсім не хотілося повертатися додому у вагоні метро. А просто йти під дощем і зігрівати мокрі вулиці міста. А вулицями текли малесенькі річки і несли те тепло, про яке почули, у всі закутки, у парки, до людей, схованих у своїх домівках, до самого Дніпра.
І радісно так ставало, коли знов і знов перед очима з’являвся образ щасливого Маестро, він вклонявся залові і дякував за цей вечір. І дуже хотілося вклонитися і йому, і публіці в залі, і його батькам, що все це відбулося, за те, що це був найкращий концерт у житті!

Твоє тіло
Моєму розповіло
Як це скучати
Твої очі
Побачити хочуть
І обійняти

Щось стукотить у шибу,
Наче дощ.
Та це щось інше
Тепле миле.
Таке під силу тільки почуттям
Та крилам.

Далі цікавіше…

Ти тут, коли тебе нема
Та ти постійно тут зі мною.

Я пам’ятатиму завжди
Коли сплелись наші сліди
І наші душі обнялись..
То було так давно.. колись..

16.09.2012

Дай Боже! Тому, хто не бачить,
Прямої світлої попутної дороги.
Тим підкажи, у кого серце плаче
І приведи до рідного порогу.
Безсилим, Боже, дай такої сили,
Любов свою змогли щоб захистить.
Закоханим усім пташині крила,
Для них хай буде щастя кожну мить.
І тому, хто не вміє чути правди,
Дай доброї погожої пори…
………………………………
Бо я щаслива, милий мій і рада
Що й ти щасливий. Душу отворив,
Дістав із неї найдорожчі перла
Всі прислухались і земля завмерла.

Любов хай змовкне лиш на мить…
Як втомлена змовкає мати,
Бо вже не може закричати,
Бо там ніхто вже не кричить.

Любов хай змовкне лиш на мить…
Як ті, що вічно будуть спати
Безвусі молоді солдати,
Коли війна вже відгримить.

Любов хай змовкне лиш на мить…
Неначе кинута за грати
Не може музика заграти,
А лиш зітхає і мовчить.

Любов хай змовкне лиш на мить…
Щоб місяць вийшов погуляти,
Щоб хлопців бачили дівчата,
Коли струна душі дзвенить.

Любов хай змовкне лиш на мить…
І знов закоханих вінчати,
Красу у Всесвіт віддавати
І Бога за добро молить!

03.04.2011