Великий похмурий,але водночас і ясний місяць освітлює місто. Хоча правильніше буде сказати центр міста. Тому,що все що є далі сховане не то у пітьмі не то у сірості буднів , хоча і центр також не переливається більш багатими кольорами.
У самому серці цього центру майорить безголова ратуша,безголова бо ще кілька десятків років тому люди мешканці містечка обурились на годинник що знаходився на вежі і нагадував їм про час про запізнення і про свою жалюгідність надто вчасно приходити.
Далі цікавіше…

Ще мить і двері з скреготом, писком, іржанням і прицмокуванням розчинилися.  Як це буває у більшості голлівудських фільмів забарабанили барабани і всіх охопила моторошна напружена мелодія. Чи то від цих світових декорацій чи то від випогодження на дворі, мене і ГЕНика прямо таки засліпило. Ми ще добрих три хвилини стояли в таких своїх заторможених позах, з відкритими ротами, нашорошеними вухами і здибленими хвостами не розуміючи, що коїться і, що ж зараз трапиться. Далі цікавіше…

Сьогодні простий нічим не примітний день, але тим він і нічим не примітний, що надворі ангели зливають свою “потребу” з небес, і у мене в голові бардачок дай Боже. Я сів на своє просторе ліжечко на якому половина моєї спини ледь поміщається, і подумав про метафілософію мого життя-великий соковитий золотистий… бабусин пончик. Від такої філософії моє ліжко страшно затремтіло, немов кажучи – “Візьмись… за пузо і зваж скільки ти усього за життя з*їв?!!! І Далі цікавіше…

..Ось так і почалося наше кохання. А точніше його зачатки. ВОна крила матюками,мене,мої сигарети,моє красіве личко,і усіх хлопів на світі. А просто дивився на її тупий погляд і мріяв про те як обійму її і поцілую,так понад усе я хотів скуштувати її тіла. Але після її довгого монологу я почав уявляти собі,яке ж виглядає подружнє життя в цілому,з усіма його веселощами. Ти лежиш на дивані,попиваєш пивко,дивишся улюблені передачі,матюкаєш вітчизняних футболістів які “грають як моя бабулька”. А бідна жінка,обливається сімнадцятим потоп,чаклує над каструлями,готує борщик і паралельно відворотне зілля яке б позбавило її від цього ходячого смітника. Але наші стосунки були ще далекими від цих “мрій”.Пам*ятаю той випадок,коли я вперше почув її коронну фразу. Ми сиділи в колі наших друзів,говорили про життя психологію і ше всяку фігню і тут я дивлюсь на її симпатичненьке личко яке скривила усмішка,її очі засвітились дивними голубими вогниками. Ні ви не подумайте,що це я обкурився,ні у неї справді були голубі очі,але в більшості всі дівчатка кажуть що в них не голубі а колір очей міняється але це в окремих випадках,мені навіть здається що вони кажуть так тіки тому щоб ми частіше дивилися їм в очі….І так у неї почали блищати очі,губи тремтіли як у маленької дитини яка побачила соску,шкіра вмить ожила,стала рожевою як і її курточка і…всі вмить завмерли.”Крісті що з тобою?” – спитали в один голос усі.”Дєвкі…- і тут запала мовчанка як у сюжеті зі знаменитою “Йолкою” і проффесором.-Дєвкі всі хлопці дебіли!”-коли вона це говорила її голос кілька разів міняв тональність “майже як в кіркорова”-подумав я.Але коли вона все ж таки це сказала реакція всіх була не однозначною.Оленка роззявила рота як півень зранку коли будить людей,в Юри вилізли очі,а я взагалі взявся за голову як футболіст який не забив з двох метрів в ворота а натомість устав на яєчка воротарю,послизнувся на них і розбив голову,після того як зламав ногу… Але найбільше мені запам*ятався наш перший поцілунок….

Так цю “красотку” я зустрів майже рік тому і ні про що не жалію як не як “красотка”. А сталось це як завжди для кохання – банальним чином!Йшов я одного разу по парку як завжди за своїм улюбленим пивком “1 приватна броварня”,покурював сигаретку,і подекуди ухилявся від чорних “гадів” які хотіли забруднити своїми снарядами моє чорне елегантне пальто. Вони входили в піке над моєю головою,описували “бочку”,і гадили на всіх людей які там гуляли. А я ішов собі ,мугикаючи щось під ніс,і подекуди почухував свою малу дупу,яка не одного разу заносила мене в неприємності. Іду я іду,і бачу її. Маленьке крихітне дівчисько з безсоромною усмішкою і “тупими” очима,які в більшості тіки і вміли відрізняти бренди від “села” і таке інше. Маленький смішний ніс який був червоний не то від морозу не то від сорому,бо зранку було трішки холодно а на ній виднілася рожева апетитна спідничка,яка від одного погляду на неї робила мене педофілом початківцем. Так оцей смішний ніс був задертий так високо наскільки йому дозволяла сила тяжіння.Маленькі циці але пружна дупка ось що захоплювало одразу,усіх тіки не мене. Я був хлопчиськом нової генерації дружив з телевізором тому як і кожний сучасний молодик захоплювався силіконами Свєтки Льободи і їй подібним. Тому оглянувши цю дивину я пройшов собі далі як нічого не бувало. Аж доки не почув крик …ні це скоріше був не крик а писк ,як в народі кажуть “ніби свиню різали”. Я оглянувся і побачив ,що те мале дівчисько пищить як недорізане порося,та ще й бліде як постіль у моєї матері на ліжку. Я миттю зжав кулаки і як поважний лицар Айвенго поскакав на своєму уявному коні Росинанті до молодиці,щоб розібратись що сталось і опустити свій “меч” справедливості на винних у її жалібному крику. “що сталось панно?”-звернувся я до неї благородним тоном річарда левового серця. “Ти піпіпіпі….” – з її маленького писочка посипалось стільки матюків,що я аж здивувався як така маленька красива головка може змістити в собі стільки “чорних слів”. Аж потім я у всьому розібрався. Виявляється тоді йшовши повз неї я махнув своїм довгим байкерським волоссям,і спокійним жестом своєї лицарської руки жбурнув “бичок” на її рожеву синтетичну курточку яка тут же спалахнула…. саме з цього випадку і почалась наша садомазо-любов.

Так кардіохірург це одна з найцікавіших і найпотрібніших професій на землі. Він вирішує все чи робити операцію,чи потрібне тобі твоє серце чи викинути його у смітник перед тим вкинувши в сміттєвий чорний пакетик. Але безперечно вуйко Роман таким благородним “дохтором” як його називали у селі не був. Він любив собі перехелити стаканчик другий,погомоніти про те про се, з новим пацієнтом і розказати кілька цікавих історій зі своєї вигаданої практики.Тому коли наш герой вперше переступив поріг його кабінету той саме наливав собі свіженьку порцію баби Любівського самогону.
-Привіт дохторе у мене смертельна проблєма!
– шо сталосі хлопчику мій? – і одним залпом прикінчивши дозу самогону дохтор приступив до вирішення віковічної проблеми – любові. Спочатку виписав сто грамів самогону двічі на день(щоб розрекламувати марку)пізніше порадив кількох достиглих дівчаток(які давно уже мали б вийти заміж)але врешті решт чи то від нудоти чи то від нестачі діягнозу він гучно,міцно,і з веселим риком захропів…

…І ми пішли,пішли без привітання,просто собі почалапали далі. На дворі погода,яка називається ні сісти ні встати,ні дощ не омивав оцю грішну землю,ні сонце не наділяло її своїм святим теплом. А дві постаті ішли крізь світ і … мовчали.
Високий – мовчав, бо затівав у голові план від якого у неї б підкосились ноги.
Вона-низька мовчала,бо дивувалась собі своїй сміливості.
Не одна вже пташка пролітала над ними,і не одна вже гадила хоча б одному з них на плече,тому якщо б можна було побачити крізь якусь фантастичну лінзу їхні душі то вони б скидалися б на пам*ятки Леніна і Сталіна в Одесі.А вони все йшли і шли,мовчали. Нарешті він міг помовчати собі трішки і забути її пискливий скриплячий дитячий голосок,нарешті міг відпочити від її руки,яка побожевільному смикала його в ті часи,коли вони могли ще назвати себе тим святим словом “парою” .Ні не парою,яка йде з гарячого чайника,коли він кипить,ні і не тою парою,яка йде з Ass коли твориться бридке дійство. А тою парою,яка єднає людей в одне ціле і не дає цим об*єднувальним швам тріснути…
Вони мовчали і вона вирішила почати розмову з купівлі нових рожевих чобітків,які так будуть пасувати до її рожевої курточки і світлого волосся. А він вкотре подумав,що за анекдот він же не її подружка. І висловив своє невдоволення грізним ГРРРр. Вона змовкла і вони пішли до повороту,який вирішив їхнє подальше майбутнє…

Все відбулось не так швидко,як хотілось та й почалось не так вже й пізно. Від твоєї брами до тюрми,тюрми мого серця,яке співало коли бачило тебе. Я розумів,що це кінець,але кінець був як завжди банальним.
Ти прийшла. Ти прийшла,але не сама. Хех з ним – скажете ви. Ні – розчарую вас я. З нею. Низькою шатенкою років 16-17. Яка криво усміхалась до неї без будь-яких признаків дружби,можливо чогось іншого?Може. Подивитись на мою “кохану” і можна було зрозуміти,що а)вона трішки того;б)вона просто блондинка в душі. АЛе давайте краще закінчимо Нею. Низька зростом,ну низькі дівчатка завжди приваблюють чоловіків своєю слабкістю і чистотою,але чоловіків. А моя Крісті – жінка. І про ніяку слабкість не можна було навіть подумати бо з її красивих наївних губ вивергалось стільки словечок-матів,що коси б у її мами побіліли і вуха в її батька б позакладало….
..моє серце дико б*ється,бо мене проміняли на якесь дівчисько,якесь дівчисько яке ледве дотягує до 160см,і ледве дотягує до 3 слова в орфографічному словнику. Це ж банально болісно,а головне смішно. Фантастично побачити,як вони поцілувались і ото кострубате сказало : “Ну всьо мала,давай чьом. До вєчора і незатрімуйші з цім Хахьолєм” – і пішло. Нарешті воно пішло і я міг спокійно з диким стукотом у серці подивитись на вже не мою Крісті і зрозуміти,що “життє є лучше”…