Страхи зберуться півколом.

           Страхи постукають в двері.

           Не відчиняй ніколи,

           Мері.

Хай їх буде стонадцять сотень, а хай один –
прийде час – всі тебе віднайдуть.
тому сиди
і відшукуй себе на мапах.

а покличуть, тоді казатимеш: я сама.
і виходитимеш на ґанок. а там – зима
вже чекає на задніх лапах,

.

і цілує у лоба й груди, а ти – терпи.

мимо тебе минають люди, немов стовпи,
в посірілих вагонних вікнах.
усміхайся чи відвертайся – кому воно?
цензуровано
кольорове твоє кіно.
то й біди – що ніяк не звикнеш.

хай їх буде! навіщо дбати про всі підряд?
хай збираються в довгу чергу, нехай стоять
за зачиненими дверима.
ти не вийдеш до них ніколи, бо хто такі?
заховаєшся за брошури свої липкі,
конвертуєш себе у рими.

а коли вже не буде сили ходити повз,
то відчиниш: вони по одному, тихо – ковзь…
і обсядуть тебе півколом.
ти не спробуєш утікати, бо вже – куди?
і чекали ж усі стонадцятеро й один,
як ніхто не чекав ніколи!

то збирай, як старі валізи, свої страхи,
розривайся на білі вірші й німі птахи,
чи тамуй недолугий стогін.
відболиш і відквилиш – нащо воно тобі?
хай колись, та урветься врешті цей дикий біг
за бляшанкою на хвостові.

.

Все дивишся і не бачиш,

як перший сніг
спускається з неба, наче усі святі;
як жовтень сидить і ловить пухнастих бліх
на жовтому листопадовому коті;

.

як листям крізь пальці висхле тече тепло;
як листя горіхів, наче чужі гріхи,
все падає вниз, на смерть перебитим склом;
а землю стрижуть в найбільшу
з грудневих схим.

.

(хсхрррр хсхрррр хсхрррр –
чуєш, як сніг рипить?
схрить!)

як стрімко похолоднішали звіти змі;
як в*ються шарфи гадюками кругом ший.
і кожному відведеться тепер зими
на скільки хто нагрішив.

як тижні, неначе пам*ятники з узбіч,
несуться німими кадрами за вікном.
як холод гуляє двором, що звична річ!,
кульгаючи через вивихнуте стегно.

як небом повзуть колони підпити-х-мар;
як котиться осінь в прірву нових снігів;
і з рота, немов душа, відлітає пар,
як той, було, говорив.

*
як воду вкриває перший невинний лід –
у мертвому морі мертві материки.
і тихо бреде зима (до усіх воріт),
донині не пережита іще ніким.

‘ 14 жовтня року 2010, в день Покрови Святої Богородиці, у нашому дворі опало листя з усіх горіхів і кількох каштанів.
аби не забути.