коли ще теплий сон росою пахне,
й проміння ллється в келих з кришталю,
коли остання зірка з неба зчахне,
ти приготуй напиток із жалю.
добав в ту колотнечу ложку цукру,
розбав,хоч трохи,гіркоту терпку,
і випий натще,зранку,до сніданку,
щоб змити з серця кислоту їдку.
розбий той келих потім ти,на щастя,
хай вітер рознесе уламки шкла,
усе,що маєш мати,тобі дасться,
куди б ти не втікала,де б не йшла.
Марічка Талалай
2 коментарі