Шаленію, – ледве стримуюся,
щоби не розтрощити інструмент
до дріб’язків своєї майстерності.
Та варто лише зачепити наступну струну,
як лють випаровується,
а пара додає оздоблення до пейзажу звуків.

Шерхіт газетного паперу – це наче музика,
яку слухають мої друзі.
Я вдячний за неї,
серйозно.
Коли в мене проблеми..
з випорожненням кишечника
в туалеті,
вона допомагає.

Дивлюсь у твої очі
і відчуваю
як крижана сльоза
пробігає по моєму обличчю..
Мені не потрібні квіти
чи парфуми
я прагну відчути аромат
твого волосся.
Душа прагне обіймів з тобою
я довіряю тобі вийняти все лайно
звідти
бо я знаю
ти можеш.
Серце в момент
знімає свої залізні лати
відкривається тобі.
Все втрачає цінність
окрім лише..
БАТУТІВ, на яких я стрибаю,
за мною літають
покемони,
а туалети тікають від
води.

що за дебільний розклад снів у моїй підсвідомості

І лиш відблиск тих крижаних сльозинок
на очах
наштовхує на думку
дає надію
що це
реальність.

День, чудовий день,
а хочу спати.. Даремно.
Не буде більше такого, це лише мить,
піймай, або залишись ні з чим.
Секунда, хвилина, далі й далі,
частка, кусочок від життя маленький
йде у вічність. А я лежу, з закритими очима,
не думаю.. Не хочу. Чому? Що це?
Мабуть, це і є я. Кусочок? Нехай.
Нехай все так і залишається, я ж є,
чи мене нема – нехай, як добре..
Й нехай мене думка покине, що і я для чогось.
Все встигнеться, а я поки лежу, не треба мені поки нічого..
Ще лише мить.. Секунду, хвилинку.. Чи більше?
Життя.. (у) Вічність.
Поринув..

Різкі погляди жадібні
Жертву пильнують.
А з вище сміттям
Їжу дарують.

Дарма, що не знають.
Немилий момент,
Жива віра в фарт,
Розстрощений вщент.

Посланцю! Хай доля
Усміхнеться нам,
Коли у ту долю
Ти вкинеш щось сам.

Коли говорить хтось

не чую

не хочу слухати

дурня

 

коли ж мовчать усі

нудьга..

така цікава штука

я