Дерева цвіли: перші пуп`янки, перші листочки..
Фіалки, що зсохли не в вазах, а на пустирях..
Капличка, де Павлік Морозов стояв на горбочку
колись… Парк купався в нестримних пташиних піснях..
Весна була тиха і мила, й така поетична…
Аж молота гупання вчулося раптом смутне,-
майстри руйнували будинок… Старий… Історичний…
Так гуркотом в серці відбилось,- невже не мине
і наше містечко зла доленька Києва й Львова,-
де легко купити контрфорси, балкон або дах;
де стіни будинків старих в мить блищать кольорово,
як тільки потраплять у власність приватну… В віках
лишається їх неприступність і сірість столітня,
бо нині «не в моді»… Тепер ядовитих тонів
прийшло панування,- тож геть давнину непривітну!
Успішній торгівлі зашкодить помпезність віків.
І на реставрацію жоден понести витрати
не згоден, бо незаперечний дизайнерський смак
він має. Щодня каталог европейський гортати
він може. Всі ж прагнуть Европи,- то зробить відтак
він рідному місту Европу свою, неповторну,
й хай тішиться місто, що ближче воно до мети.
Геть арки, завкруглені вікна, ліпнину потворну!
Ура склопакетам, пластмасі і формам простим!
Так каже Европа..?! Так Захід величний нам мовить..?!
Хіба ж воно так..? О, прислухайтесь, люди, той звук
відлуння лиш цивілізацій! Що скривлено ловить
його наш приймач, котрий змушує нас власних рук
прикласти до саморуйнації, й власних шедеврів
до прикрого знищення. Наче в глухий телефон
ми граємо з Заходом. Ми подаємось на жебри
за несмаком ницим в краї, де багатий барон
ніколи не знищить у власності древній будинок,-
бо ним він гордиться, і кожний старий камінець
плекає… Старе відновити, підняти з руїни,-
то чи не найбільший життю рукотворний вінець!
А що ж тоді ми..? Що постане за нами..? Той несмак,
що очі пече й перетворює в камінь серця..?!
Бездарність політиків, ігор з грошима нечесних
прямий результат? Очевидна неправда, кінця
котрій й за горами не знайдеш? Обдурені долі,
апатія, лінь, тиха злість, безнадії кліщі…
Прокиньмося, люди, коли ж ми запрагнемо волі?
Лиш в нас є свобода. Всередині. В нашій душі.
У власній енергії внутрішнього пожадання
до волі. До втечі від несмаку згиджених лап.
Борімось! Гуртуймось! Всі сили від серця й бажання
берімо! Бо тільки за нами наступний етап
історії стане реальним.. Ми ще не програли.
Нам лиш об коліно собі б надламати хребет!
Історії ми є творці, а не творчі вандали.
Щоб нас поважали нащадки — любімо себе..
2007.04.24-2012.03.24
