Шепчи мені свої поради,

Свої чарівні настанови:

Тобі я буду навіть радий,

Якщо у сні твоя лиш врода.

 

Торкайся мого серця ніжно –

Хай навіть я не знаю, хто це:

Але коли ми вже у ліжку,

Нехай буремність нас заскочить.

 

Читай усіх своїх поетів,

Мороч їм голови до ночі:

Але тебе я знайду іншу –

Твої усміхнені ледь очі.

 

Твою красу, що свіжим вітром

До мене в гості завітає:

Я ніжно твої руки прийму –

Коли думки між нас літають.

 

Ти тихо підеш в своє місто,

А я залишусь наодинці:

Невже це було  лиш у мріях,

Що кращі навіть за реальність?

На конкурс

День Поезії

Поезіє – ти з’ява із появ!
Які легкі й нечутні твої кроки…
Проходиш непомічена між роки,
Аж раптом спалахом тебе впізнав.

Поезіє, з тобою привітаюсь –
За хвилі твої чисті і ясні,
Що щиро животворять наші дні –
До самої землі тобі вклоняюсь.

Не раз ще буду згадувати бурі,
Якими зустрічав твій океан
І проводжав… неначе звідкись знав,
Що вітрів й злив твоїх не позабути.

Отож, вітрильники, хто може не здіймав
На пробу сил яскраво-білі полотнища,
Вперед – де вас піднімуть вище
І ще ніхто так може не літав.