Узята кров в полон звабливого вина,
Заструменіла в жилах пристрасті бажанням.
Їхній тандем (на брудершафт), наші тіла,
Звів у інтим палкий від довгого чекання.

Наші лібі́до, як у дії камертон:
Ледь чутним тоном нас манила дивна сила;
Читала вірші диво муза Ерато́
Й здавалось, в кожного із нас з”являлись крила.

Осінній ранок кутаний туманом
У своїй сірості в очікуванні сонця,
Повис над містом (тихим океаном),
Ніч по краплинці випиваючи до денця.

І все навкруг поволі оживало:
Ранкові птахи борознили сірі хмари
І сонце випускало своє жало –
Тоненький промінь (перші його чари).

Імлисті шати впали з пліч ранкових
І небо бронзою торкнулось верховіття;
Низинки-роси на нитках шовкових,
Тремтять у сяйві світанкового суцвіття.

Ллються з вікна мого в кімнату сонцепадом
Крізь смуги жалюзі проміння Сонця – кванти:
Ярило, виплекане небом, ходить садом,
А поруч з ним Роса танцює у пуантах.

Відкрив я жалюзі, душа радіє стиха,
Щоб не порушити цей танець дивовижний.
Під щебетання у саду дзвінкого птаха,
Тандем із Сонця і Роси – Світанок ніжний.

Душі торкається крізь погляд диво-танець;
Нечутним голосом душа співає з птахом.
Росу промінням пестить Сонце, мов коханець.
Та його пестощі для неї – справжнє лихо.

До дна щоранку випиває Сонце Роси.
Творцем їх Вечір є, а матінкою – Ніч.
Світанок промені вплітає в їхні коси,
Сонця цілунками торкаючись їх пліч.

Від нас закрився білий світ:

Завісивши полотна темні,

В зірках залишивши сій слід,

Відкрив нам двері потаємні

Життя нічного. Мов той мід,

Смакуємо спокуси ночі,

Здійснивши вільний свій політ

В її глибокі чорні очі.

І каже нам вона – “Привіт…”,

Все манячи в свої тенета.

Неначе той колючий дріт

Навколо тіла – ночі пута:

Тривожать крихітний твій світ,

Який щосили прагне жити,

Вітавши вранці сонця цвіт;

А уночі потрібно с-п-а-т-и.

Затримай погляд свій на моїм слові,

Устами усміх подаруй моїм очам,

Своїми снами доторкнись мого плеча,

Мені зізнайся серцем у любові…

Ти чуєш, як шепочуть наші вії, –

На своїх кінчиках гойдають сонця мить?

Душа на струнах щастя митями щемить

І вище хмар злітають наші мрії.

І пальці наших рук в тісних обіймах;

В їх тінях потай цілуються долоні.

Дві наші скроні пульсують в унісоні

І нас несуть незримі щастя крила.

Небо в хмарах насупило брови,

Сум розливши у краплях дощу

І дерева в осінній обнові

У чеканні зимового сну.

Зрідли коси красуні вербиці,

Наче змила їх тиха вода.

Та листочки її довголиці –

Сльози Осені: “Скоро зима…”

Так тужливо співають пернаті

І безладно літають між хмар,

Наче Осені мрії крилаті

Розганяють зимових примар.

Сум навіює Осінь холодна,

Сивиною покрилась трава…

Для цієї пори це природно –

Світ завмер у чеканні Різдва.

Гульвіса холостяцького життя
Не мав і гадки, що потрапить у тенета:
В полон візьмуть кохання почуття,
Назрівші з жалю до життя чужого, пута.

Він мчав авто із швидкістю життя:
Гуляння свого в ритмі-вихорі емоцій.
Його спинило внутрішнє чуття, –
Вагітна жінка слізьми вмита у сторонці.

… Хоч і гультяй та справжній джентельмен:
Подав хустинку їй. Підвозячи додому,
Посіяв спокій у душі. В момент,
Коли прощалися, – взяв номер телефону.

І став їй другом з тих тривожних пір.
Причина сліз її був батько їх дитини,
Що зрікся, відкупившись за папір:
За пару сотень на аборт – на смерть ЛЮДИНИ!

Незчувся холостяк, як із жалю,
А потім з дружби, – у любов пускав коріння.
” – Пробачте, друзі, я тепер ЛЮБЛЮ!!!
Родився син у мене – він моє спасіння…”

Бурхливими потоками по венах,
Вулканним виверженням шал, що має силу
Невидиму у грі в відвертих сценах, –
Незрима пристрасть розливається по тілу.

Закований в судоми та зболілий,
До меж натягнутий, мов тятивою, постріл
У кілька стріл, що мчать у твоє тіло,
Солодким болем твій наповнюючи простір.

Доведений до піку насолоди
У задоволеннях довершених в блаженстві,
Піднявся шал на ейфорії-сходи
В обличчі з жаром та із раєм в серці.

Давай-но будемо з тобою ми на “ТИ”?
У свої друзі ти додай мене “ВКОНТАКТІ”;
Додай в “ФЕЙСБУЦІ”, в “ОДНОКЛАСНИКАХ” знайди
І неодмінно ти знайди мене у “СКАЙПІ”.

Багато творчості моєї в Мережі:
Легко знайдеш мене на сайтах літ-порталів –
В “ПРОБІ ПЕРА”, в “ЧОРНИЛЬНІЙ ХВИЛІ” є вірші,
Ще є в “РУКОПИСІ”, на “ГАЦІ”, в “САМВИДАВІ”.

“ХАТА-ЧИТАЛЬНЯ” є також чудовий сайт;
Рожеве чудо “КЛУБ ПОЕЗІЇ” теж класний
І гарантовано всіма є копірайт*.
Там кожен може розмістити твір свій власний.

То як, домовились, зустрінемось десь там?
Лиш однойменним нік твій “МУЗА” хай там буде!
У соц-мережах ми зійдемось сам на сам,
Щоб на літ-сайтах в парі нас читали люди.

* Копірайт – в перекладі з англійської означає АВТОРСЬКЕ ПРАВО!

Тримають міцно ще: тепло твОє – постеля;

ТвоЇх цілунків тління – мОє тіло.

Думки твій образ не пускають із оселі, –

Все фантазують зовсім неуміло.

Лежу у ліжку, не розплющуючи очі,

А стан душі ще й досі в ейфорії.

Дотик світанку, – ніжні спогади із ночі:

Як про любов шептались наші вії..,

Тісно зімкнуті пальці рук від насолоди –

Енергій наших двох Обмін-портали.

В світі ніжнішої немає нагороди, –

Літати в ейфорії понад хмари!