Привид каяття
Павук павутину на серці сплітає,
Вона так до болю, жорстко стискає,
У мене мов привид холодний вселився,
Диханням мертвим в душі роз’ятрився.
У голові плутанина, страх, сум’яття,
Невже так повинно минати життя?
А провина злорадно вривається в сни ,
Не дає забути почуття вини.
Та від совісті ліків ніхто не шукав,
Бо заслужену кару кожен сприймав.
Я собі благаю краплину забуття
Нутро розриває привид каяття.
1 коментар