частіше міняти зубні щітки
аби знов не зустрітись у кабінеті
де з чиєїсь легкої руки
з білих ясен тягнули гнилі котлети

навпроти вистояв протекторат
по сітці резиновими пухирями
де в кожній ніздрі слуховий апарат
де стара і побита змія між нами

стріляє точно хоч під кутом
ледь висуне дзеркало із-за рогу
під ручку з собакою чи з котом
і ніхто не вгадає його дорогу

сволота так боляче гризонув
що бачу кістки твої і мої
хоч я тебе тепло одів і взув
не встояла ти від стрибків зимових

умова лишається лиш одна
вертоліт і валіза із грошима
і моя труна і твоя труна
нас чекали дорослими і малими

ми відкинемось вибухом поза час
ми піднімемо руки на знак перемоги
хай водою розводять дешевий квас
ми тихенько втечемо з-під їх облоги

а якщо я не вийду на два кроки вперед
може постріл мене не дістане
забіжу лиш по крила у мокрий намет
і стріляти піду між каштанів

не знайдуть мого погляду в чорній крові
я сховався під Божу долоню
віри щит й меч духовний мої візаві
відбиваю і стріли й прокльони

відлітали на місяць розробляли грунти
я кричав їм з землі щоб спинились
вийшов лисий сказав підеш ти ти і ти
й молоді сивиною покрились

перші свіжі окопи падуть від дощу
викрадає гангрена кінцівки
пам”ятаєш як ти колись бив по м”ячу
а тепер не вилазиш із плівки

це мистецтво ліпити із глини ходи
це любов обніматися з трупом
через дірки на тілі побачити вдих
і не спати бо ти був там Брутом

а коли з-під розвалин і згарищ землі
вже не буде кого діставати
з замаскованих нір повилазять щурі
але що уже тут загрібати

повмирають від голоду босі згниють
стануть гумусом для плодовитих
повз густу радіацію й вогняну ртуть
прийду я деревце посадити

це початок тієї нової землі
де ніхто вже хребта не згинає
тут є строфи веселі й сонети сумні
тут і я ще колись поблукаю

ти зможеш
якщо не зважати на вітер
накидку накинути
взути бинти
картаво картузом
карати
карнізи
знімати
повісити тюль

я близько
я разом з тобою в накидці
я твоя накидка
я твої бинти
я сніг і вогось
я СНІД і бадьорість
я вчора й сьогодні
я завтра й завжди

пішли
ми вже поруч
біля горизонту
полізем по ньому
а потім підем
знімай цю накидку
тут сухо і мирно
розмотуй бинти
викидай в океан

я вчора потонув у чашці з молоком
напевне та 15-та була зайвою
мало не спіткнувся
об бельгійську вафлю
що під ковриком
ображена принишкла
з міцною кавою

я вчора закохався в стоп’ятнадцяте
марив поміж згустками простиглого
до порогу вже підходить
дев’ятнадцятий
а я його жену
такого невігласа

я вчора помолився в сумі й відчаї
а Бог відповів “Та заспокойся вже
хіба тобі мало
простору Моєї вічності
Моя рука тебе
щоденно береже”

я вчора зламав носа об повітря
повивертав ноги
об згущені почуття
я вчора не наважився
їй подарувати квіти
а сьогодні не живу
із нею життя

вчора проминуло ніби все життя
але сьогодні знов прокинувся
вранці
багато хто помер
та тільки не я
тож далі йду
в сумному танці…

прутконогі задрипані моцарти
товчуть клавіші з права на ліво
той рояль уже й так покоцаний
та це зовсім не їхня справа

аби видати звук обурення
треба тиснути і чимдужче
лиш на чорні на похмурі лиш
там де знак від чайної кружки

зойком пахне остання біла
на акорд пальці ледь рпозтягуються
дуже схожа вона на пробіла
та від неї все лиш притягується

до ладу довести сонату
треба тільки відкрити кришку
але цвяхами до фасаду
прикипіла метр заввишки

догризає останню перуку
міль що вправно ховалась під фраком
ні далеко не ті вже звуки
і давно не фаланги а краки

а казала колись бабуся
давай купимо в Бога арфу
струни в неї повік не порвуться
і звучатиме завжди гарно

прутконогі хотіли коробку
свою влсану чорно-білу
щоб тиснути клавіші-кнопки
де хотіли і як хотіли

натиснули все як бажали
трохи чорних і трохи білих
арфи пилом в сараї припали
а вони Отче наш бубоніли

пролетіли численні партії
варіації і ремікси
зупинитися було варто би
встати й просто побігти звідси

та сиділи вони непорушно
місяць вже наливався кров”ю
людство все мов боксерську грушу
скоро хтось протаранить любов”ю

прутконогі задрипані моцарти
поламали до клавішей пальці
позачитувались нотних зошитів
струни понатирали смальцем

рідким часом стікало по залу
вічне грізне незадоворлення
тих хто вийшов на небо забрали
а всі вільні тепер поневолені

з кожним днем все більше моцартів
без початків музичної грамоти
зла домашнього всі позаводили
повходили тісними брамами

з кожним днем все більше арфістів
що дограють свою увертюру
бо замішані з прісного тіста
бо забули тілесну натуру

прагнуть моцарти знаку явного
що арфісти то справді арфісти
і хоч кожне слово вже справдилось
вони раді всупереч лізти

тут нікому нічого не доведеш
стоять моцарти непорушно
все на місце поставить останній флеш
і відкриються очі всім дружно

зміщення вправо зміщення вліво
і накип вже не такий твердий
на стінках чайникового заливу
осад депресії молодий

праує із носа ручка гаряча
вирує бажання вхопити її
і ніби розсудливий ніби терплячий
та все ж купився на казку змії

черга дійшла наливати в чашку
підстрибує зморщений окріп
і діву марію і просто машку
замазав у зло один кавовий сніп

розчинилася гранула у воді
і цілий літр зробився брудним
тепер ти сидітимеш на суді
вже не присяжним а точно підсудним

проблема лишається лиш одна
злочинець себе не вважає винним
він скаже не грішний я а монах
слова із вітром а окріп не стигне

вже руки й обличчя у пухирях
лиш язик залишається не прокаженним
то таки винний чи монах
то справедливий чи скажений

однією заваркою двічі варити
вже не гірке але й не смачне
кришку забрати чи нею накрити
небесного не втримає земне

гострі канапкові багнети
сміливо боронять парадний вхід
пити з горла погана прикмета
краще би взяв та й налив собі

вечір відходить у небуття
напої закінчились посуд помитий
на згадку лиш чорний пакет сміття
глибокі порізи й переломи закриті

а завтра мовчки поміняти постіль
останні крихти змести кудись
з легенів витясти весь попіл
і в волю напитися води

у вагона прорізались рейки
в салоні зуби і покер-фейси
оригінали і фейки
ніби не потяг а крейсер
на склі величається номер
і напрямок добре знайомий
та краще б уже колеса
мене на кінцеву донесли
розмалювали в прапор
розкидали під фундамент
якби ж то я міг дізнатись
коли ще побачу маму
з перону махають руками
бо погубили крила
два шрами під рюкзаками
від того що вчора іскрило
прощайтесь а я за фіранку
щоб не пропустити сльози
зустрінемось на світанку
стоятиму на порозі
вже сходить ранкова зірка
і потяг сходить із рейок
наступна барабанна четвірка
під зупинкою “Назорей”
закину гітару на плечі
візьму засмальцьовану сумку
і вийду а хтось до речі
при виході дасть мені руку
мій потяг не перевернувся
він просто зійшов з дороги
по вужчій стежині метнувся
до кінцевої в руки до Бога
позаду вогні сигнальні
і перенаправлення стрілок
ну все це рядок останній
занадто вже довго терпів я

коли ти розповідала свою історію
світ застигав
рвались мережі
Середа тягнув вишню борію
акули переїхали до акваріумів
сніг не топився
не тріскав лід
вразливі втекли подалі від
коли ти розповідала свою історію

кожен був психологом
гарбузи каретами
лиш секретарка просилась на море
історія не закінчувалась
катаклізми продовжувались
і сонце
стало більшим воно

ось ти доказуєш
я дописую
на землю лягає останнє доміно
топиться сніг
тріскає лід
закінчується плівка з обох сторін

чи то вже тікати подалі від
чи тамувати погляд на столі
де чашки липнуть бо не протертий
а пальці малюють аж мозолі
історію іншу
а ти попередню ще
притрушуєш змістом
благаю тебе
не завершуй історії

мама хохотала
тато голосно плакав
позбиралось ГМО
порозсипались злаки
20 років вижито
краще ніж в поляків
а в коричневих альбомах
ні світлин ні знаків

вчора одне одному
виправили шкіру
аби з неї вишити
ще одну довіру
вибирали обирали
хто вдягне порфіру
в кому і до кого й досі
не всихає віра
час просвітлення минув
зустрічайте звіра

він її весь час водив
за кістляву руку
а вона йому співала
свої дивні звуки
він для неї витворяв
небезпечні трюки
а вона від них ховалась
глибоко в провулки

кілька влучних висловів
і вже на лопатках
скільки можна виснути
і ховатись в складках
от візьми і забери
свої слова назад всі
а у пам`яті назавжди
всі закриті вкладки

ні історія не вічна
димляться сторінки
від гарної до хибної
від звички до поведінки
немає більше хлопчика
а дівчинка вже жінка
пролежаний старий диван
й зачухана спинка
день у день проходять повз
а там все новинки
і стара рука в руці
їм ще дві зупинки

певно добре було б якби я народився нізвідки
нікого не знав крім великого вибуху атомів
я б займався щодня лиш своїм особистим просвітництвом
пив би кави багато і їв би багато фалафелів

став би тим ким виключно сам захочу стати
вибрав би між кар’єрою творчістю й трейлером
я б не мав телефону та й не хотів би мати
я накреслив би власні прокурені кола Ейлера

певно був би щасливим за більшістю із ста статей
хоч ніхто би і не розумів бо ж нікого не знаю
але в роздумах цих докумекав що люблю людей
і щасливий ким є хоча й Бродського далі читаю

певно добре було б якби кожне місто чуже
кожна мова чужа кожна книжка нова й незнайома
ні фізкультури ні фізики ні ОБЖ
ні австралопітеків ні жодного кроманьйонця

та куди я без цього всього як й без мене воно
понервуюся трохи перегорю й заспокоюсь
буду бігати полем не питиму й далі вино
вдам веселого хлопця але через рік проколюсь