комуняка,комуняка,

смерть тобі,клятий собака.

красна погань-комунізм.

і жидів соціалізм.

 

серп і молот- вбивство й голод.

ленін батько комунізма,

і жидів,і пацифізму.

повиздихують собаки,

подлі,кляті-комуняки.

 

Таки може,таки буде!
Мир у Дикім полі .
Поскладають лихі люди,
Кривавую зброю .
Не проллється більше кров.
Та забудуть люди…
Страшну східну смуту
І на березі ріки,виростуть тополі,
І степи,лани і гори,
Навіть в небі зорі.
Хочуть мир у Дикім полі
Защебечуть солов’ї,птахи заспівають.
І весь світ узнає,що війна минає!

Я не знаю, хто нас об’єднує: друзі чи вороги.
Відрізнити одних від других часто не до снаги.
У нас спільних знайомих ніколи не було й нема.
Є лиш ми. А між нами пристрать вмирає німа.

Бо скільки б не говорили, і скільки б не йшли –
Це переливання з пустого в порожнє води.
Між словами ховається щось важливіше,за них.
Бо на кожен мій стомлений видих – ти робиш нервовий вдих,

А на кожен мій погляд – запитуєш: “Як живу?”
“Добре”, – кажу і очі відводжу в осінню траву.
Знаєш, вдома на нас чекають – пора вже йти.
Колись це все закінчИться. Знати лише б коли.

Тоді коли ти зміниш свій клятий маршрут,
а я орендую квартиру десь там, а не тут,
і код на під’їзді буде інакший тепер,
а комунальники вирубають занепалий сквер,

де ти тримався за мою ногу, ніби вона
і справді тебе рятувала від втоми і зла.
Я згадую, що керували нами тоді?
Мабуть, лише пристрасть і літні спекотні дні.

Думаю, ми, мов дерева тяглись догори,
корінням в пітьму вростаючи,зі збільшенням висоти.
Цей ріст зупинився вчасно,бо далі зима.
Дерева у сквері викорчують, дорога буде нова.

Кажуть, там пустять тролейбус, відреставрують стежки,
і молоді дерева прагнутимуть висоти,
корінням вростаючи глибоко у пітьму,
сплітаючись і пізнаЮчи пристрасть
солодку й німу.

ми синоніми
тому й не вживаємось часто вдвох
нас разом в одному рядку не побачиш
ми долонями
доторкаємось через прозоре скло
не цинічні й зовсім не романтики
ми подзвонимо
одночасно одне до одного
й прочитаємо на дисплеях “абонент зайнятий”
порозгонимо
всіх ворон що ховають у дзьобах наші серця
прогортаючи крилами наше спільне повітря
заборонено
язиком діставати до носа й казати “привіт”
все таки щось у цьому не так посідали окремо
забобонами
під драбиною з відрами стати й тримати кота
полохливо ховаючи дзеркало бите у пазуху
перепонами
піднімались до вищої точки вгорі
дещо чорна на запах та ми білим увійдемо в неї
закордонами
залишались в посольствах і їли книжки
посміхаючись кожному поряд і навіть далеко
переконані
у наявності шансу на добрий початок кінець
попри те що для нас ми лише на картках і малюнках
ми знеболені
одне одним ми звільнені повністю від марноти
одне одним лишаємось в вічному гомеостазі
ми синоніми

наскільки цінні стегмати
з кетчупу
й ананасові кільця
непочищені зовсім
від рани важчої і до легшої
простяглися густі і немиті коси

паралельно до поділу на підгрупи
рабовласник кує ланцюги й кайдани
на руки ноги на вуха й губи
я тікаю на волю
начувайтесь тирани

простяглися собаки по кордоні
із космосом
грізно згавкуючи мимохідні комети
хлопець всупився в чорну діру без дозволу
й проковтнули його хижі зуби-штахети

пропонуючи вирішення проблеми
стимулюючи розвиток доброякісних
у черговому випуску ТСН
всі новини важливі
а деякі вартісні

іменуючи завтра як смертний гріх
легко впасти глибоко аж до аїду
прошу завтра ну випусти їх усіх
і вони побудують ще три піраміди

хрестиш мене водою
підливаючи піну для ванни
писання змінив собою
тобі лиш тепер всі осанни

вилизуєш краплі з-під душу
біжиш пташенят годувати
я не проковтну а вкушу
твої мармеладові грати

знімаєш чужі сандалі
і носиш їх гордо руками
твої непроламні скрижалі
всього лиш вогкі орігамі

все правильно чисто й дотошно
підібрана колірна гама
є можна і є не можна
так вчила сусідська мама

язик ти вигулюєш вчасно
не надягнувши намордник
аптечка і вогнегасник
відсутні з умов погодніх

щотижня нові батарейки
у дуже старий калькулятор
а на спині наклейка
диктатор тиран провокатор

частіше міняти зубні щітки
аби знов не зустрітись у кабінеті
де з чиєїсь легкої руки
з білих ясен тягнули гнилі котлети

навпроти вистояв протекторат
по сітці резиновими пухирями
де в кожній ніздрі слуховий апарат
де стара і побита змія між нами

стріляє точно хоч під кутом
ледь висуне дзеркало із-за рогу
під ручку з собакою чи з котом
і ніхто не вгадає його дорогу

сволота так боляче гризонув
що бачу кістки твої і мої
хоч я тебе тепло одів і взув
не встояла ти від стрибків зимових

умова лишається лиш одна
вертоліт і валіза із грошима
і моя труна і твоя труна
нас чекали дорослими і малими

ми відкинемось вибухом поза час
ми піднімемо руки на знак перемоги
хай водою розводять дешевий квас
ми тихенько втечемо з-під їх облоги

а якщо я не вийду на два кроки вперед
може постріл мене не дістане
забіжу лиш по крила у мокрий намет
і стріляти піду між каштанів

не знайдуть мого погляду в чорній крові
я сховався під Божу долоню
віри щит й меч духовний мої візаві
відбиваю і стріли й прокльони

відлітали на місяць розробляли грунти
я кричав їм з землі щоб спинились
вийшов лисий сказав підеш ти ти і ти
й молоді сивиною покрились

перші свіжі окопи падуть від дощу
викрадає гангрена кінцівки
пам”ятаєш як ти колись бив по м”ячу
а тепер не вилазиш із плівки

це мистецтво ліпити із глини ходи
це любов обніматися з трупом
через дірки на тілі побачити вдих
і не спати бо ти був там Брутом

а коли з-під розвалин і згарищ землі
вже не буде кого діставати
з замаскованих нір повилазять щурі
але що уже тут загрібати

повмирають від голоду босі згниють
стануть гумусом для плодовитих
повз густу радіацію й вогняну ртуть
прийду я деревце посадити

це початок тієї нової землі
де ніхто вже хребта не згинає
тут є строфи веселі й сонети сумні
тут і я ще колись поблукаю

ти зможеш
якщо не зважати на вітер
накидку накинути
взути бинти
картаво картузом
карати
карнізи
знімати
повісити тюль

я близько
я разом з тобою в накидці
я твоя накидка
я твої бинти
я сніг і вогось
я СНІД і бадьорість
я вчора й сьогодні
я завтра й завжди

пішли
ми вже поруч
біля горизонту
полізем по ньому
а потім підем
знімай цю накидку
тут сухо і мирно
розмотуй бинти
викидай в океан