Здається , Вами я вже відхворів,
Давно від болю серце не ятриться,
В душі , бува лиш , щемно заіскриться
Вогонь найперших щирих почуттів.
І ось зустрілись…Стиснуті уста,
Не можем з себе видавити й слова.
Либонь , лишилась музика казкова
Бриніть з очей вологих неспроста.
На скронях – іній, плетиво густе
Мережить рясно хвилі кучеряві.
Рум*янець Ваш в проникливій уяві
На личку все ще вишнею цвіте.
Тремтить рука, хвилюємось удвох,
Чомусь тривожно серце завмирає –
Це кожен важко так переживає…
І сльози з вік спадають , мов горох.
Цілує вітер усмішку живу…
Було так важко втрату пережити!
Нащо мовчать ? Щось треба говорити!
Ну , скільки ж можна хмурити брову?
Срібляться в сонці крапельки роси…
Дороги наші врізно розійшлися.
Пройшли роки, І в долі обійшлися
Ми до сьогодні якось без краси.
Було так сумно й холодно мені.
Немає , мабуть , затишку у світі,
Коли теплом й любов*ю не зігріті
Твої оселя , прагнення та дні.
Згасають зорі з мріями в імлі.
Минуле наше стримують ледь груди…
Про Вас та матір , впевнений я , буде
Моя остання думка на землі!
(0 оцінок, середня: 0,00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...