Ви тут: Головна > Статті > Тоні Моррісон: говорити про минуле, розмовляти із теперішнім.

Тоні Моррісон: говорити про минуле, розмовляти із теперішнім.

Автор:     Категорія: Статті

Digg
Del.icio.us
StumbleUpon
Reddit
Twitter
RSS

Хлоя Ентоні Вофорд, більш відома читацькому загалу за своїм авторським псевдонімом як Тоні Моррісон, по праву вважається класиком найбільшої із сучасних етнічних літератур Сполучених Штатів Америки – афроамериканської літератури. Нобелівська премія 1993 року принесла письменниці визнання критиків та читачів, а заразом з тим і звання першої темношкірої лауреатки почесного призу. Романи Тоні Моррісон, кожен з яких здобув світову славу, не складають усього доробку письменниці – відома афроамериканка є автором ряду публіцистичних праць, оповідань, драматургічних творів, а також книг для дітей.
Творчість Тоні Моррісон гармонійно поєднує основні ознаки сучасної літератури, а також містить деякі риси попередньої епохи. Перший роман письменниці виходить у світ у 1970 році, в період, коли культурний рух “Black is Beautiful” вже набрав обертів. Виникає потреба у більш глибокому дослідженні теми дискримінації представників етнічних меншин. Романи видатної афроамериканки привнесли в літературу ряд актуальних питань та образів, а також по-новому висвітлили проблеми, пов’язані із расовістю і самоідентифікацією в умовах зростання тенденцій мультикультуралізму і, як наслідок, формування демократичного суспільства. Часто у творах Моррісон контрапунктом поєднані реальне та фантастичне, дійсність і міф. Недарма дослідники її творчості часто застосовують термін «магічний реалізм» для означення головних рис творчого методу письменниці.
У центрі творчості Моррісон – темношкіра жінка, яка часто перебуває у стані пошуку власного «Я». Показовим у цьому плані є перший роман – «Найблакитніші очі», який репрезентує проблеми класових відмінностей між представниками білого та афроамериканського суспільства Сполучених Штатів Америки 1930-их років минулого століття. Однією з провідних тем твору є вплив масової свідомості та культури на формування світогляду індивіду, а також зв’язок між владою домінуючого суспільства та психологією індивіда. Справжній трагізм такого становища, на думку авторки, полягає не у ненависті білого та темного населення один до одного, а радше у самоненависті та нездатності проявляти любов до самого себе. Головна героїня твору змушена відмовитись від власного «я», а внутрішній стан деструкції дівчинки трансформується у психічну ваду роздвоєння особистості. Відсутність почуття власної гідності породжена недосяжними стандартами краси, продиктованими масовою культурою та масовою свідомістю. Роман відбиває ті реалії життя, що панували у добу класової нерівності між білими та чорними. У суспільстві, де єдиним каноном краси є блакитноока білявка, представники афроамериканського суспільства приречені на неприйняття та довічний статус «чужого». Тема «Іншого», до речі, разом із проблемою самоідентифікації афроамериканського населення ще не раз пролунає в романах Тоні Моррісон, ставши наскрізною у її творчості.
У всіх творах письменниці в тій чи іншій мірі присутні минуле та міфи афроамериканського народу. У вже згадуваному нами вище творі – «Найблакитніші очі» – циклічна природа міфу легко простежується на структурному рівні оповіді: книга розділена на чотири частини-цикли: осінь, зима, весна і літо. Така організація тексту, як вважає дослідниця Кузьмич Т.В., натякає на можливість повторення подій у творі. Зазначимо, що повернення до міфу, його переосмислення є поширеними прийомами в літературі постмодернізму. Основна ідея міфотворчості Тоні Моррісон полягає у визначенні ролі та місця сучасного афроамериканця у суспільстві. В основі її міфу лежить проблема самосвідомості та самовизначення в контексті культури та історії країни. Таким чином авторка прагне розвінчати той расистський міф, котрий роками нав’язував негативне відношення до усього «не білого», і головним своїм завданням вважає представлення світу афроамериканця під зовсім інакшим кутом сприйняття.
Найважливішою складовою расової проблеми, на думку Тоні Моррісон, є втрата власної культурної спадщини, коріння, традицій, без яких національне самовизначення стає неможливим. Саме такою постає проблематика у романі Тоні Моррісон «Пісня Соломона».
Серед інших характерних прийомів сучасного письма у творчості Тоні Моррісон часто використовуються експерименти з образом оповідача та образом автора. Яскравим прикладом цього є роман «Джаз», де провідними ідеями традиційно стають теми тиску минулого в умовах расової нерівності, розщеплення самості, втрата своєї ідентичності та власної індивідуальності. В центрі роману – внутрішній світ афроамериканської жінки, її пошуки власного «Я». Наративна стратегія в оповіданні віддзеркалює джазову техніку у музиці. Головним оповідним прийомом виступає множинність точок зору: оповідання ведеться то від імені головних героїв, кожен з яких по-своєму розповідає про одні й ті самі події, покладені в основу сюжету, то від всезнаючого автора, якому, однак, читач не має підстав повністю довіряти, іноді оповідь ведеться від «таємничого» Я, а іноді саме місто промовляє чи то до читача, чи то до метанаратора, трансформуючись таким чином у повноправного героя. Закінчується роман словами автора, який ототожнює себе із книгою. Окрім прийому множинності соло-голосів, Тоні Моррісон запозичує з джазової техніки імпровізацію та ритм, присутні як на змістовному так і формальному – синтаксичному – рівнях.
Крім вже згадуваних, наскрізною темою у «Джазі» є тема сирітства. Головні герої – Вайолет, Джо, Доркас – з самого дитинства позбавлені батьківської любові. Якщо порівняти на інтерпретаційному рівні втрату матері з втратою афроамериканцями власного коріння, зрозумілою стає відсутність власних дітей у Вайолет, яка символізує неможливість продовження роду як наслідок розриву із традиціями. Ці ж самі мотиви, до речі, знаходимо в історії Пеколи, протагоністки «Найблакитніших очей». Незважаючи на те, що формально дівчинка має обох батьків, вона є чужою навіть для власної родини і стає уособленням припинення роду, оскільки її дитина від початку приречена на загибель.
В деяких творах Тоні Моррісон на перший план висувається проблема так званого «чорного расизму», котра полягає у неприйнятті афроамериканцями тих у своїй спільноті, хто стоїть вище чи нижче на соціальній драбині. Перед читачем постає суспільство, яке сама письменниця називає “pariah community” – термін, що авторка використовує для позначення членів однієї громади, які не приймають та засуджують один одного.
Інтертекст у творчості Моррісон присутній у вигляді різноманітних алюзій, ремінісценцій, епіграфів, цитат, зокрема біблійних. Частіше така інтертекстуальність проявляється в іменах, якими письменниця наділяє своїх героїв: Сула, Ханна, Шедрак, Єва, Магдалина. В романі «Піснь Соломона» сама назва запозичена із книги Старого Заповіту. Деякі біблійні персонажі згадуються і в «Коханій» – роман, за який, власне, Тоні Моррісон було присуджено Нобелівську Премію. Окрім біблійного інтертексту романи письменниці містять певні відсилання до тих історичних подій, що відбувались у першій половині XX століття і не могли не вплинути на творчість Моррісон. Сюжетно-тематична картина Другої світової війни вимальовується в першому її романі через трьох повій, яким авторка дає промовисті імена: Мажино Лайн, Чайна і Поланд (англ. Maginot Line, China, Poland) переростають у назви-символи трьох важливих фронтів часів війни. В інших випадках Моррісон відсилає нас до масової культури – феномену, що, як це прийнято вважати, зародився у Сполучених Штатах. Часто згадувані письменницею зірки телебачення та кіно наголошують на всюдисущності недосяжних для афроамериканського суспільства стандартів краси, а також на трагічних наслідках впливу таких канонів на формування ідентичності та свідомості людини. Реклама показана у творах Моррісон як головна рушійна сила сучасної поп-культури, яка легко руйнує індивідуальність та перетворює людину у жертву стандартів, нав’язаних масовістю.
Проблематика, яку у своїй творчості підіймає письменниця, залишається і досі актуальною. Як це буває з більшістю великих авторів, каже Джастін Теллі, Тоні Моррісон розповідає про минуле, але звертається до теперішнього. Її твори представляють значущість для літератури як взірці традицій сучасного письма, з одного боку, а з іншого висувають нову точку зору на трактування важливих екзистенціальних проблем сучасності, новий погляд на певні суспільно-історичні чинники, врешті-решт нову авторську позицію – позицію афроамериканки – щодо трактування дійсності та реалій сучасного життя в Сполучених Штатах Америки. Неповторний авторський стиль, різноманіття психологічних портретів та образів, низка актуальних проблем і тем, що їх висуває у своїх романах Тоні Моррісон, заслуговують на удостоєння письменницею почесного звання класика американської літератури, і ставлять її ім’я в один ряд із такими великими постатями як Вільям Фолкнер, Джек Лондон, Джон Стейнбек та багато інших.

Теги: афроамериканська література, Тоні Моррісон

Прочитано разів: 589
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оцінок, середня: 0,00 з 5)
Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...

1 коментар до “Тоні Моррісон: говорити про минуле, розмовляти із теперішнім.”

  1. Ritchie сказав:

    ponravilos’ kak napisano, dostupno, i po teme 💡

    Відповіcти

Залишити коментар

 
Top