Хлоя Ентоні Вофорд, більш відома читацькому загалу за своїм авторським псевдонімом як Тоні Моррісон, по праву вважається класиком найбільшої із сучасних етнічних літератур Сполучених Штатів Америки – афроамериканської літератури. Нобелівська премія 1993 року принесла письменниці визнання критиків та читачів, а заразом з тим і звання першої темношкірої лауреатки почесного призу. Романи Тоні Моррісон, кожен з яких здобув світову славу, не складають усього доробку письменниці – відома афроамериканка є автором ряду публіцистичних праць, оповідань, драматургічних творів, а також книг для дітей.
Творчість Тоні Моррісон гармонійно поєднує основні ознаки сучасної літератури, а також містить деякі риси попередньої епохи. Перший роман письменниці виходить у світ у 1970 році, в період, коли культурний рух “Black is Beautiful” вже набрав обертів. Виникає потреба у більш глибокому дослідженні теми дискримінації представників етнічних меншин. Романи видатної афроамериканки привнесли в літературу ряд актуальних питань та образів, а також по-новому висвітлили проблеми, пов’язані із расовістю і самоідентифікацією в умовах зростання тенденцій мультикультуралізму і, як наслідок, формування демократичного суспільства. Часто у творах Моррісон контрапунктом поєднані реальне та фантастичне, дійсність і міф. Недарма дослідники її творчості часто застосовують термін «магічний реалізм» для означення головних рис творчого методу письменниці.
У центрі творчості Моррісон – темношкіра жінка, яка часто перебуває у стані пошуку власного «Я». Показовим у цьому плані є перший роман – «Найблакитніші очі», який репрезентує проблеми класових відмінностей між представниками білого та афроамериканського суспільства Сполучених Штатів Америки 1930-их років минулого століття. Однією з провідних тем твору є вплив масової свідомості та культури на формування світогляду індивіду, а також зв’язок між владою домінуючого суспільства та психологією індивіда. Справжній трагізм такого становища, на думку авторки, полягає не у ненависті білого та темного населення один до одного, а радше у самоненависті та нездатності проявляти любов до самого себе. Головна героїня твору змушена відмовитись від власного «я», а внутрішній стан деструкції дівчинки трансформується у психічну ваду роздвоєння особистості. Відсутність почуття власної гідності породжена недосяжними стандартами краси, продиктованими масовою культурою та масовою свідомістю. Роман відбиває ті реалії життя, що панували у добу класової нерівності між білими та чорними. У суспільстві, де єдиним каноном краси є блакитноока білявка, представники афроамериканського суспільства приречені на неприйняття та довічний статус «чужого». Тема «Іншого», до речі, разом із проблемою самоідентифікації афроамериканського населення ще не раз пролунає в романах Тоні Моррісон, ставши наскрізною у її творчості.
У всіх творах письменниці в тій чи іншій мірі присутні минуле та міфи афроамериканського народу. У вже згадуваному нами вище творі – «Найблакитніші очі» – циклічна природа міфу легко простежується на структурному рівні оповіді: книга розділена на чотири частини-цикли: осінь, зима, весна і літо. Така організація тексту, як вважає дослідниця Кузьмич Т.В., натякає на можливість повторення подій у творі. Зазначимо, що повернення до міфу, його переосмислення є поширеними прийомами в літературі постмодернізму. Основна ідея міфотворчості Тоні Моррісон полягає у визначенні ролі та місця сучасного афроамериканця у суспільстві. В основі її міфу лежить проблема самосвідомості та самовизначення в контексті культури та історії країни. Таким чином авторка прагне розвінчати той расистський міф, котрий роками нав’язував негативне відношення до усього «не білого», і головним своїм завданням вважає представлення світу афроамериканця під зовсім інакшим кутом сприйняття.
Найважливішою складовою расової проблеми, на думку Тоні Моррісон, є втрата власної культурної спадщини, коріння, традицій, без яких національне самовизначення стає неможливим. Саме такою постає проблематика у романі Тоні Моррісон «Пісня Соломона».
Серед інших характерних прийомів сучасного письма у творчості Тоні Моррісон часто використовуються експерименти з образом оповідача та образом автора. Яскравим прикладом цього є роман «Джаз», де провідними ідеями традиційно стають теми тиску минулого в умовах расової нерівності, розщеплення самості, втрата своєї ідентичності та власної індивідуальності. В центрі роману – внутрішній світ афроамериканської жінки, її пошуки власного «Я». Наративна стратегія в оповіданні віддзеркалює джазову техніку у музиці. Головним оповідним прийомом виступає множинність точок зору: оповідання ведеться то від імені головних героїв, кожен з яких по-своєму розповідає про одні й ті самі події, покладені в основу сюжету, то від всезнаючого автора, якому, однак, читач не має підстав повністю довіряти, іноді оповідь ведеться від «таємничого» Я, а іноді саме місто промовляє чи то до читача, чи то до метанаратора, трансформуючись таким чином у повноправного героя. Закінчується роман словами автора, який ототожнює себе із книгою. Окрім прийому множинності соло-голосів, Тоні Моррісон запозичує з джазової техніки імпровізацію та ритм, присутні як на змістовному так і формальному – синтаксичному – рівнях.
Крім вже згадуваних, наскрізною темою у «Джазі» є тема сирітства. Головні герої – Вайолет, Джо, Доркас – з самого дитинства позбавлені батьківської любові. Якщо порівняти на інтерпретаційному рівні втрату матері з втратою афроамериканцями власного коріння, зрозумілою стає відсутність власних дітей у Вайолет, яка символізує неможливість продовження роду як наслідок розриву із традиціями. Ці ж самі мотиви, до речі, знаходимо в історії Пеколи, протагоністки «Найблакитніших очей». Незважаючи на те, що формально дівчинка має обох батьків, вона є чужою навіть для власної родини і стає уособленням припинення роду, оскільки її дитина від початку приречена на загибель.
В деяких творах Тоні Моррісон на перший план висувається проблема так званого «чорного расизму», котра полягає у неприйнятті афроамериканцями тих у своїй спільноті, хто стоїть вище чи нижче на соціальній драбині. Перед читачем постає суспільство, яке сама письменниця називає “pariah community” – термін, що авторка використовує для позначення членів однієї громади, які не приймають та засуджують один одного.
Інтертекст у творчості Моррісон присутній у вигляді різноманітних алюзій, ремінісценцій, епіграфів, цитат, зокрема біблійних. Частіше така інтертекстуальність проявляється в іменах, якими письменниця наділяє своїх героїв: Сула, Ханна, Шедрак, Єва, Магдалина. В романі «Піснь Соломона» сама назва запозичена із книги Старого Заповіту. Деякі біблійні персонажі згадуються і в «Коханій» – роман, за який, власне, Тоні Моррісон було присуджено Нобелівську Премію. Окрім біблійного інтертексту романи письменниці містять певні відсилання до тих історичних подій, що відбувались у першій половині XX століття і не могли не вплинути на творчість Моррісон. Сюжетно-тематична картина Другої світової війни вимальовується в першому її романі через трьох повій, яким авторка дає промовисті імена: Мажино Лайн, Чайна і Поланд (англ. Maginot Line, China, Poland) переростають у назви-символи трьох важливих фронтів часів війни. В інших випадках Моррісон відсилає нас до масової культури – феномену, що, як це прийнято вважати, зародився у Сполучених Штатах. Часто згадувані письменницею зірки телебачення та кіно наголошують на всюдисущності недосяжних для афроамериканського суспільства стандартів краси, а також на трагічних наслідках впливу таких канонів на формування ідентичності та свідомості людини. Реклама показана у творах Моррісон як головна рушійна сила сучасної поп-культури, яка легко руйнує індивідуальність та перетворює людину у жертву стандартів, нав’язаних масовістю.
Проблематика, яку у своїй творчості підіймає письменниця, залишається і досі актуальною. Як це буває з більшістю великих авторів, каже Джастін Теллі, Тоні Моррісон розповідає про минуле, але звертається до теперішнього. Її твори представляють значущість для літератури як взірці традицій сучасного письма, з одного боку, а з іншого висувають нову точку зору на трактування важливих екзистенціальних проблем сучасності, новий погляд на певні суспільно-історичні чинники, врешті-решт нову авторську позицію – позицію афроамериканки – щодо трактування дійсності та реалій сучасного життя в Сполучених Штатах Америки. Неповторний авторський стиль, різноманіття психологічних портретів та образів, низка актуальних проблем і тем, що їх висуває у своїх романах Тоні Моррісон, заслуговують на удостоєння письменницею почесного звання класика американської літератури, і ставлять її ім’я в один ряд із такими великими постатями як Вільям Фолкнер, Джек Лондон, Джон Стейнбек та багато інших.
Теги: афроамериканська література, Тоні Моррісон
(0 оцінок, середня: 0,00 з 5)Щоб залишити оцінку, вам необхідно зареєструватися.
Loading...
ponravilos’ kak napisano, dostupno, i po teme 💡