прутконогі задрипані моцарти
товчуть клавіші з права на ліво
той рояль уже й так покоцаний
та це зовсім не їхня справа
аби видати звук обурення
треба тиснути і чимдужче
лиш на чорні на похмурі лиш
там де знак від чайної кружки
зойком пахне остання біла
на акорд пальці ледь рпозтягуються
дуже схожа вона на пробіла
та від неї все лиш притягується
до ладу довести сонату
треба тільки відкрити кришку
але цвяхами до фасаду
прикипіла метр заввишки
догризає останню перуку
міль що вправно ховалась під фраком
ні далеко не ті вже звуки
і давно не фаланги а краки
а казала колись бабуся
давай купимо в Бога арфу
струни в неї повік не порвуться
і звучатиме завжди гарно
прутконогі хотіли коробку
свою влсану чорно-білу
щоб тиснути клавіші-кнопки
де хотіли і як хотіли
натиснули все як бажали
трохи чорних і трохи білих
арфи пилом в сараї припали
а вони Отче наш бубоніли
пролетіли численні партії
варіації і ремікси
зупинитися було варто би
встати й просто побігти звідси
та сиділи вони непорушно
місяць вже наливався кров”ю
людство все мов боксерську грушу
скоро хтось протаранить любов”ю
прутконогі задрипані моцарти
поламали до клавішей пальці
позачитувались нотних зошитів
струни понатирали смальцем
рідким часом стікало по залу
вічне грізне незадоворлення
тих хто вийшов на небо забрали
а всі вільні тепер поневолені
з кожним днем все більше моцартів
без початків музичної грамоти
зла домашнього всі позаводили
повходили тісними брамами
з кожним днем все більше арфістів
що дограють свою увертюру
бо замішані з прісного тіста
бо забули тілесну натуру
прагнуть моцарти знаку явного
що арфісти то справді арфісти
і хоч кожне слово вже справдилось
вони раді всупереч лізти
тут нікому нічого не доведеш
стоять моцарти непорушно
все на місце поставить останній флеш
і відкриються очі всім дружно