ти ніколи не думала, що довіряти важко -
просто не довіряла.
а тепер посеред ріки ти маленька пташка
це Дніпро чи Каяла?
ти ніколи не дозволяла собі
відпустити серце,
і живеш, як на глибині
поза скельцем.
де той берег далекий аби
відігріти крила?
скільки крові офірної ти
не пролила?
скільки сонця взаємного не
підпустила до себе?
та до страху твого іде
чиєсь небо.
за хоробрість твою молюсь-
у лампаді засвічено.
доки не довірялась комусь
що ти знала про страх,
дівчинко?
з тої рубрики))
А чого боятись?
коли довіряєшся – стаєш відкритою, беззахисною, фактично залежною від об’єкта своєї довіри.це завжди страшно)
Наталю, з одної сторони довіра й справді робить людину відкритою, а відтак у якійсь мірі й беззахисною. Але ж з іншої, як можна жити у світі, жити поміж людей без довіри? Так не можна, коли ти живеш у суспільстві. Інша справа жити відлюдником десь у лісі, скажімо в Чорнобильській Зоні. Там мусиш покладатися на власні сили, а відтак й довіряти комось потреба відпадає, а далі й сама постановка питання щодо довіри, відкритості, не захищенності тощо. Коли живеш поміж людей то довіряти комусь це нормально, близька людина завжди повинна бути, інша справа чи є вона насправді? Тоді треба шукати, рухатись, не ждать з моря погоди. А в крайнощі в будь-якому випадку не треба впадати:)
Наталя, хіба це страшно? – це прекрасно!
прекрасно))
доки не знайдеться хтось, хто навчить тебе боятися)
відкриє для тебе факт, що ти не вмієш розбиратися в людях
так. чекайте. по-перше не плутайте лг з авторором!
я маю кому повністю довірятись (і довіряти) так, щоб не боятися і не думати)
різницю між словами “довіряти” і “довірятись” пояснювати?